Серед наших читачів є й такі, хто не просто читає газету, а й прагне поспілкуватися із журналістами, висловити свої думки з приводу тієї чи іншої інформації, суспільних подій...
Серед наших читачів є й такі, хто не просто читає газету, а й прагне поспілкуватися із журналістами, висловити свої думки з приводу тієї чи іншої інформації, суспільних подій.
До таких належить і Віталій Хом’як із Рожища. Якось, зателефонувавши до ведучої рубрики, Віталій Іванович обмовився, що в 60-х роках навчався у Рівненській партшколі, а серед його однокурсників був Сергій Матвійович Штинько. Згадка про тата зігріла душу, тому, коли Віталій Іванович завітав до редакції, зустріла його як старого знайомого. На запитання, як склалася його доля після навчання, відповів: — Послали сімнадцятим головою колгоспу, який існував всього шістнадцять років. Колгосп той у с. Вічині мав промовисту назву «Вперед». Сімнадцятий голова керував господарством одинадцять років, вивів його у кращі, а на пенсію пішов із посади директора хлібоприймального підприємства. І нині ветеранові праці болять наші негаразди. Чи не зарано викинули в макулатуру із деяких наших бібліотек твори Сухомлинського і Макаренка, «Кров людська — не водиця», «Велика рідня» Михайла Стельмаха, «Як гартувалася сталь» Островського? Чому нинішня молодь не може спілкуватися без матюка? І при цьому не соромиться присутності дівчат, літніх людей. Такими були теми нашої розмови. А вчора Віталію Івановичу виповнилося 80. Привітали його із ювілеєм друзі, родина, діти, онуки, вже й правнука дочекався. Тож зичимо й ми нашому читачеві міцного здоров’я і щедрої долі.
