Не лише в День Перемоги, а й в прості буденні дні пригадуються ті далекі і водночас такі близькі холодні, голодні воєнні та повоєнні роки. Думається, яке ж то щастя випало тим, хто повернувся додому і тим, хто їх дочекався, ветеранам, які святкують День Перемоги, пригадуючи фронтові дороги. Зі сльозами на очах згадують вони загиблих однополчан...
Не лише в День Перемоги, а й в прості буденні дні пригадуються ті далекі і водночас такі близькі холодні, голодні воєнні та повоєнні роки. Думається, яке ж то щастя випало тим, хто повернувся додому і тим, хто їх дочекався, ветеранам, які святкують День Перемоги, пригадуючи фронтові дороги. Зі сльозами на очах згадують вони загиблих однополчан
Надія НАВРОТЮК, інвалід першої групи
Мій батечко теж не повернувся додому. Я й не знала його, бо було мені півроку, як забрали рідного на німецько-польську війну в 1939 році, де й загинув. Ми з мамою не одержували ніякої допомоги, як інші вдови і сироти воєнні. Від важкої праці рано пішла з життя мама, а я стала інвалідом першої групи, без ноги. Писала у Львів, в польське консульство, просила допомогу за батька, бо пенсія мала, не вистачає на ліки. Прийшла відповідь, що належить допомога, але як її добитись, куди звертатись, якщо нема документів. Якби-то хто допоміг мені, бо я з візком тільки по кімнаті проїду. Яка то гірка правда: ветерани, які живуть, одержують пенсії, добавки, нагороди, а мій батечко такий молодий, красивий на фотографії і так рано пішов з життя. Може, хоч Польща, за яку воював, чимось допоможе? Допоможіть мені знайти правду. с. Колодеже Горохівського району.
