У недільній школі італійського Форлі Юлія Євтушик передавала дітям не лише знання про Україну, а й любов до рідного коріння, яке має жити в серці – хоч би де людина була.
Завдяки волинянці в Італії проросло українське коріння
Уродженка Сереховичів на Старовижівщині Юлія Євтушик, яку газета «Волинь» визнала «Людиною 2025 року», започаткувала недільну школу при церкві Святого Юди Тадея в місті Форлі, щоб діти українських родин знали свою мову, історію і родовід
– Найбільше мені хотілося передати малечі ту любов до України, яку я сама ношу в серці, – з такими словами звернулася наша землячка Юлія Євтушик до присутніх на останньому дзвонику в недільній школі, що діє при церкві Святого Юди Тадея італійського міста Форлі, в якому вона живе вже понад чверть століття. Власне, пані Юлія стала ініціатором відкриття цієї школи й викладала дітям історію України та українську мову.
«Україна – не тільки місце на мапі, це те, що живе в людині, де б вона не була»
Коли Юлія Євтушик виходить на зв’язок у соцмережах, то це означає, що вона хоче поділитися якоюсь новинкою. Так було, коли два роки тому пані Юлія переклала на італійську мову книжку Андрія Бондарчука про Голодомор в Україні «Уклін ангелу». І тоді, як вона вийшла друком і відбулася її презентація, котра не завершилася одноразовою акцією, і в подальшому наша землячка активно пропагувала як сам твір, який уже могли прочитати італійці, так і особистість автора – письменника, журналіста, народного депутата незалежної України першого скликання, Почесного громадянина Волинської області, міста Луцька й рідного села Сереховичі, а також загалом факти геноциду радянської системи проти українства (нагадаємо, що саме Андрій Бондарчук та Юлія Євтушик стали переможцями акції «Людина 2025 року» від газети «Волинь»).
Так сталося й нещодавно, коли Юлія Євтушик повідомила про перший випуск у недільній школі, що організована при церкві Святого Юди Тадея міста Форлі. А ще повідомила, що до цієї події вона підготувала для дітей подарунок-сюрприз – книжечку «Моя Україна». А вже детальніше про це ми дізналися, поспілкувавшись з пані Юлією, про яку за останні роки ми не раз розповідали на сторінках нашої газети.
З нагоди останнього дзвоника в недільній школі наша землячка виступила в церкві Святого Юди Тадея з промовою, в якій, звертаючись, в першу чергу до батьків тих дітей, яких навчала, вона подякувала їм за те, що, опинившись волею долі за кордоном, вони дбають, щоб їхні сини й доньки знали, де їхнє коріння, берегли його. Нагадавши спочатку біблійну історію про Мойсея – божого обранця, який сорок років вів через пустелю свій народ до землі обітованої, вона сказала:
– Кожен народ проходить свою «пустелю». Пройшов її й український народ. Нас ділили між собою імперії, забороняли нашу мову, нашу історію, нашу пам’ять. Нас хотіли зробити слухняними, змусити забути, хто ми є, навчити жити на колінах, але це не вдалося... Мої діти народилися у щойно проголошеній самостійній Україні. Вони росли з відчуттям того, що можуть вирішувати, як їм жити, що говорити, у що вірити, де будувати своє майбутнє. А наші онуки, швидше за все, виростатимуть уже далеко від України. Можливо, вони не будуть говорити українською мовою так, як говоримо ми, але ми не повинні дати їм забути (і не повинні забувати самі!), що наша Батьківщина – Україна, що у нас є багатовікова історія, своя мова, своя культура. І я дуже хочу, щоб наші діти й онуки не соромилися цього, а пишалися тим, що вони – українці. Бо, відверто скажу, що я сповнена гордості, коли кажу: «Я – українка».
Україна – не тільки місце на мапі, це те, що живе в людині, де б вона не була.
У день останнього дзвінка в недільній школі наша землячка подякувала дітям і батькам, висловивши розуміння того, як непросто після завершення робочого тижня, після щоденних справ знаходити ще сили і час приходити на заняття. А ще зізналася:
– Найбільше мені хотілося передати дітям ту любов до України, яку я сама ношу в серці. Щоб вони відчували: Україна – не тільки місце на мапі, це те, що живе в людині, де б вона не була.
На згадку про уроки, про знання, здобуті впродовж навчального року, Юлія Євтушик подарувала кожній дитині, котра відвідувала недільну школу, створену нею книжечку «Моя Україна» – як пам’ять про їхню маленьку школу далеко від України. Серед них, до речі, була й онука пані Юлії – Мія Черна, яка по праву може гордитися своєю бабусею.
«Батьки бережуть своє коріння і хочуть, щоб діти знали свій родовід»
Юлія Євтушик відповіла на наші запитання, найперше які стосувалося того, коли була створена недільна школа при церкві Святого Юди Тадея.
– Заняття розпочалися 11 січня цього року. Задум такий був раніше, але дов-
генько збиралися, – розповіла пані Юлія. – Теми уроків можна простежити за книжечкою, яку я підготувала для дітей з нагоди останнього дзвоника, зробивши це сюрпризом. Їх було десять: Україна на мапі світу і Європи, символи України, Київ, Софія Київська, Оранта, річки і області України, а початок усьому – родинне дерево, а також – трипільська культура. Щоб книжечка була малечі цікавою, то там є і розмальовки, і віршики, приказки. І, звичайно, – їхні фото, зроблені на уроках. На останньому дзвонику я вручала хлопчикам та дівчаткам книжечки, а отець Василь Романюк – грамоти.
– Скільки ж дітей в недільній школі?
– З самого початку їх було 14. Знаю, що одну з дівчаток батьки возили за 20 кілометрів, і жодного разу вона не пропустила заняття. Батьки були розчаровані, що школа закривається.
– Але ж буде продовження – недільна школа закрилася тільки на канікули?
– Так. Новий навчальний рік розпочнеться у вересні.
– Хто ж вони ваші учні – діти мігрантів з України?
– Звичайно. З родин, де батьки бережуть своє коріння і хочуть, щоб діти його знали. Є діти із змішаних шлюбів, є і ті, хто вже тут, в Італії, народився. Але більшість приїхали з початком в Україні повномасштабної війни, яку в 2022 році розв’язала росія. Я ж – педагог за фахом. Мені дуже подобається працювати з дітьми. Я і в місто Фаенца їздила кілька разів – на підміну (недільні школи організовані в чотирьох парафіях).
– Що ж найбільше спонукає вас працювати з дітьми в недільній школі?
– Звичайно, що любов до України. Мені так хочеться, щоб Україна в мирі жила й розквітала. Хтось, може, скаже, що це – пафос. Ні – це не пафос, а щира правда. За нагоди скажу, що батьки учнів недільної школи підготували в березні захід до Шевченківського свята. Я теж брала в ньому участь. До Дня матері теж був невеликий концерт. Це – до того, що молодь намагається об’єднатися. І робить це через дітей і через школу. Й це тішить.
...Аби особистісний «портрет» Юлії Євтушик був повнішим, додамо до сказаного, що Юлія Євтушик є членом асоціації «Об’єднані серця». Вона цікавиться громадським життям та підтримує проєвропейські і демократичні ініціативи в Італії. А ще під час нашого спілкування пані Юлія озвучила, що хоче вступити в партію Azione (дія) – це італійська ліберально-центриська і прогресивна політична партія, заснована в 2019 році. Більше того – вже «була на зборах цієї партії, спілкувалася зі студентами і зраділа, що багато молоді підтримують Україну. А присутній на зібранні європарламентарці подарувала книжку Андрія Бондарчука, яку переклала на італійську мову».
Катерина ЗУБЧУК.
