Що таке справжній патріотизм, довели фізичною працею дві Надії з Маневичів – Марчук і Верешко.
На Волині територію біля Козацького хреста впорядкували… дві пенсіонерки!
Зворушливо-повчальну історію розповіло видання «Нова доба» із Маневичів
У Маневичах невелика ініціатива двох небайдужих жінок перетворилася на справжній приклад людської вдячності та вшанування воїнів, що полягли за незалежність нашої держави.
Біля Козацького хреста із висіченим тризубом, що розташований поруч Центру обслуговування громадян Пенсійного фонду України на вулиці 100-річчя Маневич, з’явилися квіти й порядок − як символ шани тим, хто віддав життя за Україну.
Меморіал тут урочисто відкрили в жовтні 2018 року, напередодні Дня захисника України, як символ козацького духу та шани сучасним українським воїнам. Ця традиція бере початок ще з часів Запорізької Січі, коли козацькі хрести встановлювали на могилах видатних лицарів. Сьогодні ж цей знак є символом пам’яті, героїзму та вдячності українським захисникам, поєднуючи минуле й сучасність у спільному образі боротьби за свободу.
Мешканка вулиці 100-річчя Маневич Надія Верешко ще торік ділилася болем – мовляв, їй важко ходити повз пам’ятний знак, біля якого немає впорядкованої території та квітника. На жаль, і цього року ситуація не змінилася: Козацький хрест і далі самотньо стояв у тіні дерев. Щодня біля нього проходять сотні людей, але мало хто зупиняється. І від цього стає особливо щемко: добру справу зробили, але, здається, не довели до кінця…
Зібрали шість мішків сухого листя та трави, посадили квіти вздовж доріжки, прикрасили хрест патріотичними стрічками й квітами.
Та нещодавно дві Надії – Марчук і Верешко, жительки цієї вулиці, об’єднавши зусилля, працю та свої щирі патріотичні серця, вирішили навести тут лад. Озброївшись робочим інструментом, взявши квіти та воду, вони вирушили до пам’ятного знака. Попрацювали добре, хоч і перебувають уже в поважному віці. У результаті зібрали шість мішків сухого листя та трави, посадили квіти вздовж доріжки, прикрасили хрест патріотичними стрічками й квітами.
– Земля там під деревами дуже тверда, ще й коріння заважає, тож важко щось упорядкувати, – зауважила Надія Марчук. – Потрібно було б завезти родючий ґрунт, висадити декоративні рослини, одним словом – зробити територію гідною такого пам’ятного знака. Мій покійний зять Іван Ковбасюк теж воював за те, щоб наша земля була вільною від ворога.
А для Надії Верешко війна – це особистий біль. Її син Андрій у перший день повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ і вже п’ятий рік поспіль захищає державу у складі 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого.
У Маневичах є чимало місць пам’яті, що зберігають гірку історію про гідних людей. Але поряд із цим завжди має бути до них й людська увага, турбота та вшанування.
Щира подяка двом Надіям за їхню небайдужість і за те, що своєю працею вони зробили важливу й добру справу.
Надія РОЗЕНКО, «Нова доба».
Зараз також читають: В Україні розшукують колишнього посла в Канаді і заступника Міністра оборони.
