Повстанці із боївки Сергія Богдана «Бикова» (командир стоїть другий праворуч).
Щоб захопити повстанців живими, емгебісти на Волині застосували снодійний препарат
Боївка Івана Гладуна на псевдо «Соловей» діяла протягом кількох років на території Заболоттівського і Шацького районів Волині та Малоритського району Брестської області
Іван Гладун народився у 1916 році в селі Пульмо Шацького району. З весни 1943-го господарчий Шацького районного проводу ОУН. У січні 1944 року призначений чотовим у сотні «Коваленка» (Лукаш Корнелюк), пізніше провідник ОУН Шацького району. Надійним побратимом «Солов’я» був Микола Макарук, 1930 р. н., із села Самари на Ратнівщині, псевдонім «Коля». Як згадував житель села Заліси Іван Горох, «Соловей» і «Коля» вперше до нього прийшли влітку 1947 року і він дав їм продукти. Після цього вони стали приходити кожні два-три тижні.
Ще одним надійним зв’язковим боївки був житель села Текля Заболоттівського району Федір Павельчук. Пізніше він розповів слідчим МГБ, що перейшов на нелегальне становище у серпні 1949-го на пропозицію Миколи Петрука.
«З Петруком ми пішли в ліс, який розташований між селами Текля і Чевель Старовижівського району до провідника «Коса». Він поговорив зі мною приблизно півгодини і після бесіди сказав, що не заперечує, щоб я перейшов на нелегальне становище і вступив у боївку ОУН. «Кос» наказав, щоб мені видали гвинтівку, боєприпаси і заявив, що я матиму псевдо «Костик».
Тоді ж до боївки «Солов’я» приєднався житель селища Заболоття Роман Білітюк, 1930 р. н., псевдо «Антон». Про дії боївки на території району найбільш детально повідомляє довідка Малоритського райвідділу МГБ:
«1. 1 лютого 1947 р. в с. Оріхово пограбований магазин сільпо, в якому забрано товарів на суму 8 тис. руб…
3. У ніч на 3 січня 1948 р. убитий депутат Хотиславської сільради – Лук’янчук Іван Микитович, 1896 р. н., і пограбовано два магазини сільпо: в с. Мельники на суму 9 тис. руб., в с. Хотислав на суму 16 тис. руб.
4. У ніч на 27 лютого 1948 р. в с. Ляховці пограбовано два магазини – сільпо і ОРСа на суму 61 082 руб…
6. У ніч на 23 травня 1949 р. розгромлена канцелярія Оріхівської с/ради і пограбований магазин сільпо в с. Оріхово на суму 23 989 руб….
8. 2 жовтня 1949 р. викрадений житель хутора Добре – Лєбєдєв Олександр Іванович, 1919 р. н., доля якого невідома.
9. У ніч на 8 квітня 1950 р. викрадений житель с. Отчин – Бегеза Василь Миколайович, 1919 р. н., доля якого невідома. Забрано у нього грошей 200 руб. і сала 10 кг.
10. У ніч на 9 липня 1950 р. в с. Ляховці пограбований магазин ОРСа на суму 21 892 руб 73 коп…
12. У ніч на 5 вересня 1950 р. пограбований магазин сільпо у с. Мельники, забрано товарів на суму 19 074 руб. 85 коп.
13. У ніч на 20 листопада 1950 р. пограбований фінагент Хотиславсьої с/ради – Савчук Онуфрій, 1929 р. н., у якого забрано державні гроші 6 236 руб….
Нач. Малоритського РО МГБ капітан Прісухін»
Найчастіше повстанці нападали на магазини сільпо та радянських активістів. Забрані товари і продукти використовували для власних потреб, а також віддавали своїм помічникам. Але найбільш дошкульним для сталінської влади став напад боївки разом із провідником ОУН Старовижівщини Степаном Калачуком «Панасом» у ніч 4 червня 1950-го на друкарню МТС у селі Кримно Заболоттівського району. Там було забрано друкарського шрифта І72 кг та фарбу, які вивезли в ліс і передали Ковельському окружному провіднику ОУН «Ярому». Захоплене обладнання повстанці використали для друку великої кількості націоналістичних листівок та брошур.
Повстанці також активно намагалися поповнити свої ряди новими бійцями. Свідчення Івана Гороха під час допиту:
«Весною 1950 р. до мене прийшов «Коля» разом із «Косом» і «Ярославом». «Кос» протягом години агітував мене перейти в боївку ОУН. Я такої згоди не давав і категорично відмовився вступити в боївку. Після цього «Соловей», «Коля» і «Костик» продовжували зустрічатися зі мною, давали читати націоналістичну літературу, розповідали про ОУН та побудову Української самостійної держави. У серпні 1950 р. «Соловей» повторно запропонував мені перейти в боївку ОУН і я погодився, тому що боявся арешту органами МГБ за зв’язок із бандитами. Увечері по дорозі в Шацький ліс «Соловей» сказав, що мій псевдонім буде «Степан» і дав мені зброю: автомат ППШ і до нього 21 патрон та іноземний пістолет».
«Соловей» і «Костик» заховалися в сіно. Після того, як військові запропонували дівчатам скидати з горища сіно, то вони разом із сіном скинули хлопців, яких солдати не виявили і пішли із клуні.
Тим часом обласне управління МГБ посилило оперативні заходи серед помічників повстанців. Чекістам вдалося завербувати хуторянина Петра, який жив поблизу Гути Заболоттівського району. Як згадував Горох, у його надвірних будівлях повстанці ховалися до 10 разів. Він забезпечував їх продуктами харчування та інформував про становище у селі і дії військових груп МГБ. Для «Солов’я» він купував папір і фотоматеріали в Бресті та дістав із колгоспу 10 ц зерна. Петро отримав агентурну кличку «Береза» і, користуючись повною довірою повстанців, завдав їм непоправних втрат.
Саме завдяки йому заболоттівські чекісти дізналися, що в ніч на 30 жовтня 1950 року до жителя хутора Туркова поблизу Гути Никандра Головія прийдуть «оунівці». Через кілька годин там влаштувала засідку оперативно-військова група із десяти чоловік, яка оточила господарство Головія. О другій годині ночі сержант Алєксєєв та солдат Зирянов, які перебували у засідці за 20 метрів від будинку, вирішили підповзти ближче. За 5 метрів від себе їх помітив повстанський вартовий – Микола Макарук «Коля» – і відразу ж відкрив вогонь із автомата. Він убив сержанта Алєксєєва, а також поранив рядових Зирянова і Некрасова. Повстанці кинулися з хати й п’ятьом із них вдалося вирватися з кільця та втекти в ліс, скориставшись густими кущами і темнотою. Але від вибуху гранати загинув надрайонний провідник ОУН Сергій Богдан «Биков». Була поранена дочка господарів Євгенія Головій, яка через кілька годин померла.
«Береза» виказав також Антона Шпака, який жив на хуторі Туркова біля Шацького лісу. Коли «Соловей» разом із «Костиком» знаходилися в нього на горищі клуні разом із дочкою господаря Антоніною і сусідською дівчиною Оленою, увечері військова група оточила клуню. «Соловей» і «Костик» заховалися в сіно. Після того, як військові запропонували дівчатам скидати з горища сіно, то вони разом із сіном скинули хлопців, яких солдати не виявили і пішли із клуні. Пізніше Антон розповів повстанцям, що його затримували органи МГБ і він признався, що має зв’язок із ними і дав зобов’язання – підвести під удар боївку «Солов’я». Шпак Антон також приносив у ліс і показував пляшку самогону, яку йому дали чекісти для того, щоб він цією горілкою отруїв повстанців. «Соловей» йому сказав, щоб він цю пляшку самогону зберігав у себе.
Найбільше клопоту повстанці завдавали місцевим радянським активістам.
Найбільше клопоту повстанці завдавали місцевим радянським активістам.
Свідчення жителя села Тур Івана Борисюка, який працював дільничим інспектором держрибнагляду:
«4 жовтня 1950 року, коли я вечеряв, до мене в хату несподівано зайшли озброєні бандити ОУН. Під час обшуку один із бандитів сказав, щоб я віддав пістолет «Вальтер», отриманий на роботі, що я і зробив. Вони також забрали у мене два відрізи сукна, чоботи жінки, військовий ремінь, польову сумку, кишеньковий ліхтарик і 75 руб. Хочу зауважити, що коли до хати зайшли бандити, то моя жінка вискочила на вулицю і побігла в сільраду, звідки повідомили про них у Заболоттівський РО МГБ. Працівники МГБ приїхали до мене вже після того, як бандити пішли».
29 листопада Горох із «Колею» та «Антоном» проходили по хуторі Дубровка Малоритського району і біля однієї хати побачили підводи. «Коля» сказав, що це мабуть приїхали представники із райцентру і мають пістолети, які треба забрати. Товаришів він поставив біля вікон будинку, а сам пішов у хату, звідки незабаром почулися постріли. Коли «Коля» відкрив двері і крикнув: «Руки вгору!», то троє місцевих активістів слухняно підняли руки, але росіянин Калачов, який знаходився за ними, почав стріляти із пістолета. «Коля» у відповідь дав чергу з автомата. Горох і «Антон» кілька разів вистрілили у вікна, а потім всі разом швидко відійшли. Пізніше стало відомо, що під час цієї перестрілки один комуніст був убитий, а інший важко поранений.
Вже наступного дня, отримавши повідомлення від «Берези», чекістсько-військова група зробила облаву в шацькому лісі і виявила повстанців. Під час перестрілки загинув Микола Макарук «Коля», який здійснював зв'язок із «Косом» та був ініціатором активних дій у боївці. Та на цьому нещастя повстанців не закінчилися. Свідчення Федора Павельчука:
«17 грудня 1950 р. я і «Соловей» переховувалися у с. Оріхово. У цей час військові оточили будинок, де ми ховалися. Коли ми втікали, «Соловей» був убитий, а я поранений у плече і не відстрілюючись втік у ліс».
«Соловей» загинув, коли втікав з будинку Романа Ярмолюка, тому господар приєднався до повстанців, щоб уникнути арешту. Під час спілкування з ним агент МГБ «Береза» помітив, що Ярмолюк пригнічений і незадоволений своїм становищем. Він обережно порадив Роману вийти з повинною, а потім переконав його працювати на органи держбезпеки. Ярмолюк отримав агентурну кличку «Поліський» і завдання допомогти знищити залишки боївки «Солов’я» та встановити місця переховування керівника СБ Ковельського окружного проводу ОУН «Коса». «Поліський» повідомив «Березу», що повстанці прийдуть до нього 24 березня 1951 року.
Щоб захопити повстанців живими, чекісти видали «Березі» снодійний препарат, який він підсипав у компот. Ймовірно, це був спеціальний засіб «Нептун–47», який майже не мав смаку і запаху та викликав сон через 15–20 хвилин. Під час вечері повстанці відчули дію препарату і кинулися втікати. Оперативна група МГБ розпочала переслідування і наздогнала їх через кілька кілометрів. Хоча повстанці були напівпритомні, вони вчинили опір і в перестрілці Роман Білітюк «Антон» був убитий, а Федір Павельчук «Костик» отримав важкі поранення і потрапив у полон.
Лише Івану Гороху «Степану» вдалося втекти. Чекісти доручили «Поліському» його ліквідувати, але вже за кілька днів труп агента знайшли у лісовому болоті біля Гути. Очевидно, «Кос» вирахував зрадника і він отримав те, що заслужив. Обласне управління МГБ було вкрай незадоволене невмілими діями оперативної групи, які привели до втрати цінного агента «Поліського» та розшифрування перед підпіллям методів роботи МГБ по застосуванню спеціальних засобів.
«Колі». Фото з архіву Миколи МИХАЛЕВИЧА.
«Степан» ховався на горищі в односельчанки Тетяни Пишук, але 17 квітня його затримала оперативна група. Після лікування і тривалого розслідування Федір Павельчук та Іван Горох 3 червня 1952 року були засуджені військовим трибуналом до ув’язнення у виправно-трудових таборах на 25 років та конфіскацію всього майна. Правда, у Павельчука не було що забирати, бо його сім’я ще раніше була вивезена в Сибір, а майно передане в колгосп. Пізніше Федору Павельчуку термін покарання зменшили до 10 років, а Івану Гороху до 15, але рішенням президії Волинського обласного суду в 1994-му в реабілітації було відмовлено.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
Зараз також читають: Історія Волині: «На дорозі Мельники-Речицькі – Поступель із власного кулемета убив двох большевиків…».
