Екзопротезистка Таїсія Ярова зі своїм пацієнтом – пораненим воїном Павлом Марценюком на псевдо «Марс».
«Стоматологи варять протези, а я варю очі»
У Львові, у реабілітаційному центрі «Незламні», Таїсія Ярова робить спеціальні накладки, що кріпляться до шкіри та імітують природний вигляд втрачених частин обличчя. Екзопротезування поєднує в собі медицину, роботу художника, скульптора і навіть психолога
Таїсія Ярова має вищу художню освіту, працювала зубним техніком, а останні пів року виготовляє малі форми протезів в центрі «Незламні». Жінка закрила власний салон краси в Кривому Розі і почала працювати над екзопротезуванням у Львові. Задзвонила сама у реабілітаційний центр і запропонувала свої послуги і майстерність. Всі її рідні – донька, чоловік, літнього вже віку мама, сестра – залишились у рідному місті. Бачаться зрідка, але спілкуються телефоном щодня.
«Малі протезні форми – це більше про естетику, ніж про функціональність. Хоча, якщо, наприклад, слуховий прохід збережений, частково збережений слух, коли встановлюється вушна раковина, то слух трішки покращується, тому що вона все ж таки виконує свою функцію», – зазначила Таїсія Ярова в інтерв’ю «Суспільному».
Майстриня створює накладки максимально реалістичними. Каже, для тих, хто втратив частину обличчя на війні, внаслідок аварії чи через хворобу, це більше, ніж протез, це повертає людям впевненість у собі. Жінка намагається відновити обличчя таким, як воно було, враховуючи колір і найдрібніші нюанси.
Для тих, хто втратив частину обличчя на війні, внаслідок аварії чи через хворобу, це більше ніж протез, це повертає людям впевненість у собі.
«Протез повинен бути, знаєте, як пазл, якого не вистачало, максимально непомітним. Гарно промальовані вени, капіляри, пігментні плями, кожна зморшка – все матиме своє продовження на обличчі пацієнта», – розповідає Таїсія Ярова.
Воїн Олександр Ярмолюк із Хмельниччини зазнав важких поранень голови, грудей, живота, кінцівок восени 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Тоді військовослужбовець втратив ліве око. Дивитися на себе у дзеркало не хотів. Як тільки йому встановили «нове» око, одразу ж до рук взяв люстерко. Тоді й усміхнувся. Відрізнити протез від власного його ока – майже неможливо.
«Я почуваюсь дуже комфортно», – вимовив ветеран. Раз на тиждень протез ока потрібно вийняти і промити, щодня закрапати – це весь догляд…
Таїсія каже, що навчалася індивідуально: ходила до скульпторів, гримерів, вчилася працювати з силіконами. За її словами, в Україні немає цієї професії, є лише за кордоном, найбільшого розвитку набула в Ізраїлі.
«Якщо я можу хоч трохи додати людині комфорту, мабуть, це того варто. Найкраще – коли пацієнт говорить: «О, я майже такий як був». Це, мабуть, найкраща подяка», – підсумовує жінка.
Наталія КАРНАУХ, Ольга ДЕЙНЕКА
Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
Читайте також: «Розстріляв, бо мене називали «завербованим» і «фсбешником»…».
