Історія 1941 року – це не лише розповідь про напад Гітлера, а й про злочинну самовпевненість сталінського режиму, який готував війну, але не підготував власних солдатів до захисту.
До якої війни готувався Сталін у 1941 році, - волинський дослідник шукає відповідь
У свій час комуністична пропаганда наполегливо показувала перемогу СРСР над гітлерівською Німеччиною, як видатне досягнення радянської влади. Для цього перекручувалися причини катастрофічного початку війни, приховувалися справжні втрати Червоної армії та обсяги допомоги від союзників по антигітлерівській коаліції. Тепер ці та багато інших міфів завзято поширює російська пропаганда. В планах путіна відновлення російської імперії, питання історії, мови, релігії займають дуже важливе місце. Для нашої країни це становить серйозну загрозу
А якби не відклали операцію «Гроза»?
Хоча сьогодні є вже достатньо інформації про минулі події. І чи не найбільший вклад у відновлення історичної правди зробив українець Володимир Резун, який взяв собі псевдонім Віктора Суворова і сказав те, що до нього не розуміли або боялися говорити інші. Він аргументовано розповів про вирішальну роль Сталіна на рівні з Гітлером у розпалюванні Другої світової війни. Суворов також краще, ніж будь хто інший, дослідив причини катастрофи 22 червня 1941 року. А причини ці полягали в тому, що Радянський Союз сам збирався напасти на Німеччину та її союзників. Причому ця підготовка знаходилася вже у завершальній стадії. Взагалі-то за планом «Гроза» Червона армія повинна була атакувати ворога 12 червня 1941-го. Але Гітлеру дуже пощастило. Через схильність Сталіна і начальника Генштабу Жукова до гігантоманії більшість підготовчих заходів завершити вчасно не вдалося. Довелося напад на Німеччину відкладати ще приблизно на місяць.
У результаті виникла ситуація, коли мости на прикордонних річках були вже розміновані, дороги – відремонтовані (а німці потім мали нахабство жалітися на їхню якість), але нові аеродроми з бетонними смугами ще потрібно було добудувати. Не завершили також оборонні укріплення, але їх завершувати ніхто і не збирався. Основні військові сили вже було стягнуто до кордону, та їх комплектування технікою і людьми ще не закінчили. Становище ускладнювало те, що більшу частину автомобілів, тракторів і коней мали взяти із народного господарства, а залізничний транспорт у цей час був зайнятий перевезенням на захід семи армій Другого стратегічного ешелону. Тому численні радянські механізовані корпуси виявилися не такими вже й механізованими. Фактично радянське командування підставило свою армію під удар сильного і жорстокого противника. Червона армія не чекала нападу і не готувалася до оборони і саме це призвело до її розгрому.
Чи довіряв Сталін Гітлеру?
Сталін взагалі нікому не довіряв. Він не вірив у німецький напад, тому що співвідношення сил було далеко не на користь Німеччини. Радянський Союз у червні 1941-го мав 200 мільйонів жителів, тобто утричі більше, ніж його противник, а чисельність Червоної армії перед початком війни була приблизно ж такою, як від мобілізованого вермахту. «Мирний» СРСР виробляв зброї у кілька разів більше, ніж воююча Німеччина. У першій половині 1941 року особливо швидко зростало виробництво боєприпасів, на які витрачалося більше половини коштів військового бюджету. А в Німеччині навпаки – виробництво боєприпасів у цей час скорочувалося. Так, виробництво снарядів до основної німецької гармати – 105-мметрової гаубиці зменшилося у сто разів.
Німці не посилали на фронт ненавчених солдатів, тим більше офіцерів.
Хто ж міг подумати, що Гітлер збирається розгромити величезний Радянський Союз за кілька тижнів! Радянська розвідка працювала на дуже високому рівні, але їй не вдалося виявити якоїсь серйозної підготовки до нападу на СРСР з причини її відсутності. Більш логічною виглядала версія про підготовку вермахту до вторгнення на Британські острови та зміцнення оборони на сході. Наприклад, «геніальний» німецький генеральний штаб передбачив зимову форму лише для п’ятої частини своїх військ, та й ту вчасно на фронт не відправив. Форма ця, до речі, складалася із шерстяного підшоломника, який одягався на голову під каску, шерстяних шкарпеток, суконних штанів замість бавовняних і светра. Шапок-вушанок і кожухів ніхто не заготовляв, а слова – «валянки» не було навіть у німецькій мові. Тому не дивно, що в люті морози зими 1941–1942 років задубілий зимовий німець дуже сильно відрізнявся від нахабного літнього.
У кого були кращі танки?
Німці не мали кількісної чи якісної переваги у жодному виді зброї. Основною стрілецькою зброєю німецького солдата був карабін системи Маузера. Модернізована гвинтівка Мосіна мала подібні технічні характеристики, але була трохи легшою. Крім того, війська вже отримали на озброєння самозарядну гвинтівку Токарєва, яка мала більшу скорострільність, та снайперські гвинтівки з оптичними прицілами. Автоматів на початку війни обидві армії мали небагато, але радянські пістолети-кулемети Дегтярьова та Шпагіна були значно кращі за німецький МП-40. Прославлений радянськими кінематографістами німецький автомат мав слабкий патрон і відповідно низьку початкову швидкість кулі – лише 380 м/с та малу прицільну дальність. У піхоті ним по штату був озброєний лише командир відділення. Взагалі всі автомати того часу були придатні тільки для ближнього бою, бо їх прицільна дальність стрільби не перевищувала 200 м. У той час як гвинтівки і кулемети могли стріляти на 1500–2000 м. Досить грізною зброєю був німецький кулемет МГ-34. Він був важкий (12 кг) і складний за конструкцією, але забезпечував високу точність і щільність стрільби. Основний радянський кулемет Дегтярьова був легший, але мав меншу прицільну дальність та бойову скорострільність. А станковий кулемет «Максим» був надто важкий (65 кг). Загалом, навіть у стрілецькій зброї, Червона армія переважала свого противника. Те, що мільйони одиниць цієї зброї попало в руки ворога прямо на складах, це вже інше питання.
Набагато більше Радянський Союз переважав у кількості танків, бойових літаків і артилерії. На початку війни Червона армія мала на озброєнні більш як по 20 тисяч танків і літаків, 112 тисяч гармат і мінометів. Більша частина цієї зброї була зосереджена у західних прикордонних округах. Гітлер для нападу на СРСР виділив три чверті своєї армії , яка мала на озброєнні 3200 танків, 3500 літаків та 40 000 гармат і мінометів.
Якщо аналізувати якість радянської артилерії, то побачимо, що вона мала перевагу над противником в усіх видах: гаубичній, зенітній, протитанковій і т. д. Радянська техніка відзначалася, як правило, простою конструкцією, невеликою вагою та була дешевою у виробництві, що давало можливість виробляти її у величезних кількостях. Найкращих у світі танків Т-34 СРСР виробив за роки війни у два рази більше, ніж Німеччина – всіх типів танків. Усі німецькі танки в 1941 році мали тонку броню, слабкі гармати і бензинові двигуни. Запас ходу по шосе на одній заправці становив 150 – 200 км, що явно недостатньо для бліцкригу на російських просторах. Порівняно вузькі гусениці погіршували їх прохідність в умовах бездоріжжя.
Радянські Т-34 і КВ мали над ними абсолютну перевагу. Ось як написав про це німецький танкіст Отто Каріус, який на початку війни воював на чеському 38 (t): «Ще одна подія вдарила по нас як тонна цегли: вперше з’явилися російські танки Т-34! Потрясіння було повним. Як могло статися, що там, нагорі, не знали про існування цього неперевершеного танка? Т-34 з його хорошою бронею, ідеальною формою і чудовою 76,2-мм довгоствольною гарматою всіх приводив у трепет, і його побоювалися всі німецькі танки аж до кінця війни… Єдиний вихід становила 88-мм зенітна гармата. З її допомогою можна було ефективно діяти навіть проти цього нового російського танка. Тому ми стали з величезною повагою ставитися до зенітників, які до цього від нас отримували лише зневажливі посмішки».
Причини поразок Червоної армії
Німецька армія відзначалася зразковою дисципліною, високим рівнем підготовки та організації. Прагнення німецького командування постійно навчати свої війська межувало із фанатизмом. Переможні кампанії на Заході дали їм безцінний бойовий досвід, загартували морально та вселили впевненість у своїх силах. Німці не посилали на фронт ненавчених солдатів, тим більше офіцерів. Завдяки несподіваному нападу їм вдалося захопити ініціативу та громити противника по частинах. Скориставшись тим, що Червона армія не готувалася до оборони, німецькі танкові групи швидко проривалися на схід і порушували зв’язок, управління та постачання радянських військ, сіяли паніку та безлад як на фронті, так і в тилу. Досить часто вони оточували цілі армії і фронти та завдавали їм нищівних поразок.
Великий вплив на хід бойових дій мало панування німецької авіації у повітрі. Перед війною «сталінські соколи» готувалися завдати несподіваного удару по німецьких аеродромах. Але так сталося, що самі потрапили під удар ворога. Ось як описує знищення свого полку радянський льотчик, герой Радянського Союзу Федір Архипенко у книзі «Записки льотчика-винищувача». Полк базувався на аеродромі Велицьк біля Ковеля:
«Вранці третього дня (тобто 24 червня) прилетіла дюжина винищувачів Ме-109. Стали в два круги: шість літаків із правим креном і шість літаків – з лівим і проштурмували, як на полігоні. Обстріли були точні, впевнені, як по мішенях. У результаті на аеродромі залишилося десять справних І-153 та один МіГ-1, всі інші машини, числом біля 150 – були пошкоджені. Серед них були і старенькі літаки І-15біс, і «МіГи», і наші «Чайки», і літаки Житомирського авіаполку».
У цих спогадах звертає увагу на себе з одного боку високий професіоналізм німецьких льотчиків, які виконали свою роботу швидко і якісно, а з іншого – повна безпорадність радянського командування, яке нічого не зробило, щоб прикрити свій аеродром від атак ворога. Хоча ще вранці 22 червня німецькі бомбардувальники зробили кілька нальотів на цю частину і завдали великих втрат. У кінцевому підсумку розплачуватися за помилки і злочини сталінської влади довелося простим солдатам і мирним жителям.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею Ковельського району.
