Уже скоро переходитимемо Стир у капцях?

Бездумне втручання людини в природні процеси часто призводить до екологічних катастроф і природних катаклізмів. А виправляти такі прорахунки та недалекоглядність зазвичай доводиться дорогою ціною і впродовж багатьох років. Та й то – лише тоді, коли ЛЮДИНА вчасно схаменеться і ухвалить правильні рішення.

Меліорація, тобто ОСУШЕННЯ територій Західного регіону України, разом зі зменшенням атмосферних опадів уже призвели до тривожних наслідків: зникає вода в колодязях, ставах, болотах, лісах, озерах, знижується її рівень в артезіанських горизонтах.

Посуха на наших територіях спричиняє масштабні пожежі, зниження урожайності сільськогосподарських культур, а подекуди – й інші небезпечні природні явища.

На моє переконання, запобігти катастрофі може лише акумуляція водних ресурсів в осінньо-зимовий період. Для цього потрібно встановлювати нерегульовані переливні шлюзи або глиноземні дамби в меліоративних каналах, щоб вода не тікала з наших територій без вороття.

Чотири «дзвіночки» – це не про церковні чи рибальські дзвоники. Це про сигнали, які природа подає людині, аби та нарешті почула: щось недобре відбувається на нашій землі.

Перший «дзвіночок» пролунав у 2019–2020 роках, коли в озері Світязь критично впав рівень води. Але тоді на загальний стан водних ресурсів особливої уваги не звернули. Обмежилися перекриттям якогось рову, через який нібито витікала вода зі Світязя. Та чи була це головна причина зниження рівня води?

Рух води – це ОСНОВА її чистоти. Якщо немає течії, вода втрачає свої природні властивості й починає цвісти.

Вода не чекатиме поки для неї настане «час»: або ми почуємо ці тривожні дзвони тепер, або згодом платитимемо за мовчання спустошеною землею. 

Другий «дзвіночок» пролунав у 2021 році, коли вода почала зникати в колодязях і ставах, а болота – висихати. Повне або часткове зникнення води в сільських і містечкових криницях люди компенсують бурінням свердловин. Але цю воду використовують не лише для побутових потреб, а й для поливу присадибних ділянок. Тож виникає закономірне запитання: чи надовго вистачить води в артезіанських горизонтах?

Третій «дзвіночок» почувся тоді, коли в селі Оконськ на Маневиччині майже перестали бити знамениті джерела, які сотні років забезпечували цілющою водою навколишні села й містечка, туристів і просто подорожніх на трасі Луцьк – Маневичі. А менші джерела на цих територіях узагалі зникли…

Четвертий «дзвіночок» пролунав на початку травня 2026 року (хоч дехто пояснює це нещодавньою весною), коли рівень води в річці Стир упав до серпневого показника. То яким він буде в серпні? Недарма дехто вже гірко жартує: скоро Стир переходитимемо у капцях?

П’ятий ДЗВІН може пролунати вже незабаром – якщо ЛЮДИНА знову не дослухається до природи і не вживе необхідних попереджувальних заходів для накопичення води на наших територіях. Бо інакше наша синьоока Волинь може опинитися перед загрозою напівпустельного стану.

Чи почують нас екологи та керівники державних установ? Хочеться вірити, що так. Хоча на попередні публікації у «Волині» – «Що зробити, аби вода не втікала з наших колодязів і ставків» від 7 січня 2026 року та «Що зробити, аби вода не втікала з волинських колодязів і ставків?» від 18 лютого 2026 року – ми досі отримуємо переважно відписки. Мовляв, війна, і це зараз не на часі…

Але вода не чекатиме закінчення війни. І природа теж.

м. Луцьк.

Віктор ЯРОЩУК, 
пенсіонер, колишній працівник меліоративної організації

Читайте також: «У Луцьку невідомі пошкодили скульптуру».