Серб, який полюбив Україну до останнього подиху

Йому було 64 роки. 25 червня він пішов із життя після тривалої боротьби з хворобою…

Для когось його ім’я могло бути не таким гучним, як імена акторів на екрані. Але саме такі люди стоять за кадром і створюють те, що потім дивляться мільйони. Бата Недич був одним із тих режисерів, які не просто керували процесом – вони запалювали людей навколо себе.

Він зняв десятки серіалів. Серед них – «Століття Якова» за романом волинянина Володимира Лиса, де головні ролі виконали Роман Луцький і Станіслав Боклан, а також улюблений багатьма комедійний серіал «Село на мільйон». Він також був креативним продюсером фільму «Інший Франко».

Його режисерський шлях почався ще у 1989 році з повнометражної стрічки «Поїзди без посмішок». Тоді він був зовсім молодим, але вже вмів робити кіно, яке не просто показує історію, а зачіпає серце.

Колеги згадують його як людину, яка могла знімати щодня – навіть без ідеальних умов, навіть без великих бюджетів, навіть тоді, коли інші вже опускали руки.

Бо для нього кіно було не професією.

Це був спосіб дихати.

Він був сербом за народженням, але українцем за долею і серцем. Приїхав в Одесу ненадовго, а став частиною її культурного життя: ставив вистави, знімав фільми, працював з українськими акторами, сценаристами, операторами й продюсерами.

Його згадують усміхненим, легким, невгамовним, із тим рідкісним гумором, який міг рятувати навіть у найважчі моменти.

Телеведуча Тала Калатай розповідала, як після серйозного ДТП саме жарт Бати допоміг їй вийти з шоку. Ось таким він був – людиною, яка навіть у страшній ситуації могла повернути іншому життя, сміх і сили.

Він зняв десятки серіалів. Серед них – «Століття Якова» за романом волинянина Володимира Лиса.

А найболючіше те, що разом із ним на Одеській кіностудії працювали над серіалом «Фільма для НЕПмана». Тепер цей проєкт доведеться завершувати вже без нього.

Є люди, після яких залишаються посади.

Є люди, після яких залишаються титули.

А є люди, після яких залишаються кадри, голоси, сміх на знімальному майданчику, історії колег і фільми, які ще довго говоритимуть замість них.

Бата Недич був саме таким.

Він не народився в Україні, але став частиною українського кіно.

Він не завжди був у центрі уваги, але саме його робота допомагала створювати історії, які ставали близькими для глядачів.

Він пішов тихо, але залишив після себе слід, який не зітреться.

Світла пам’ять, Бата Недич!

Дякуємо за кіно.

Дякуємо за любов до України.

Дякуємо за історії, які залишаться з нами.

Іноді людина приїжджає «на кілька днів», а потім назавжди стає частиною чужої країни.

Бата Недич став частиною нашої.

Лія ЛІС

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: «Мене продали у рабство в російську військову частину».