Газету «Волинь» Василь Лакомський читає з 1974-го року від першого до останнього речення.
Щаслива тисяча від «Волині» завела у Горохові старовинний годинник
Виграш серед читачів нашої газети підсобив Василю Лакомському саме тоді, коли його родинному «Густаву Беккеру» знадобилася рідкісна деталь. Тепер уродженець Горохова переконався на власному досвіді: лотерея серед передплатників у редакції «Волині» проходить без будь-яких блатів і знайомств. Хоча… знайомий він з нами аж із 1974 року
Щоправда, заочно – за публікаціями в газеті «Волинь», яку Василь Лакомський почав передплачувати ще 1974-го. Про той час він із гумором каже: «Коли повернувся офіцером із окупаційної радянської армії».
Тоді ж улаштувався працювати у Волинське експлуатаційне управління сільської електрифікації – «предка» нинішнього ПрАТ «Волиньобленерго». До армії закінчив енергетичний факультет Львівського політехнічного інституту за спеціальністю «Електричні мережі й системи». Тож подальше його життя було пов’язане зі здобутим фахом інженера-електрика. Зокрема, після сільської електрифікації у Горохівському районі 22 роки відпрацював за спеціальністю на місцевому ливарному заводі.
– Чесно скажу: і на пенсії електрик затребуваний. Ну як не допомогти сусідам і сусідкам? – підморгує чоловік. – Тому з вашої газети я підшиваю архів, бо не щоразу виходить одразу все переглянути. А читати «Волинь» люблю від першого до останнього речення. Уже взимку, коли менше роботи, сідаю собі й спокійно перечитую попередні видання. А цього разу, коли побачив себе у списку переможців, то одразу усміхнувся: «Бог почув мене».
А читати «Волинь» люблю від першого до останнього речення.
Нагадаємо, щасливий конверт із прізвищем Василя Лакомського витягнув легендарний волинський аграрій, керівник ТзОВ «Городище» Луцького району Анатолій Никонюк.
– Справа в тому, що вдома маю старовинний родинний годинник – настінний «віденський регулятор» знаменитої німецької фірми «Густав Беккер» (Gustav Becker), – захоплено розповідає Василь Петрович. – Він цінується за надійність, точність і гарний дизайн. Але сталося так, що в ньому вийшла з ладу одна вісь. Тож я спеціально поїхав у Луцьк до чудового майстра Сергія Ушлова, про якого газета «Волинь» уже писала. У нас, у колишньому райцентрі Горохові, на жаль, свого годинникового майстра нема. Але пан Ушлов сказав, що такої осі він не має: «Це ж така фірма!» Її хіба що можна виточити вручну. А зробити це може класний спеціаліст, який тоді був на фронті. Я цілий рік чекав, коли воїн повернеться й виточить мені цю деталь. Коштувала вона 120 доларів. Тож тисяча гривень від «Волині» мені дуже підсобила…
Втім, каже, дехто зі знайомих уже навіть встиг позаздрити цим «дармовим грошам».
– А я всім пояснюю: виграє той, хто грає. «А ви ж навіть не передплачуєте!» Хоча були й такі, хто газету виписав, але квитанції в редакцію не надіслав. То на яку перемогу ви розраховуєте? Це ніби збірна України, за яку я дуже вболіваю, мріяла б стати чемпіоном світу-2026, але ж на турнір не пробилася…
Спорт № 1 Василь Петрович дуже любить. І не тільки футбол.
– У Горохові в часи Баламута всі – від старого до малого – любили гандбол. Навіть більше, ніж футбол…
(Олександр Баламут (1933–2009) – почесний громадянин Волині, майстер спорту з гандболу, виступав за збірну СРСР, заслужений тренер України. Саме завдяки йому провінційне містечко стало центром гандболу Волині: у 1970 році чоловіча команда Горохова, виступаючи у статусі збірної України на І-их Всесоюзних сільських іграх у Луцьку, стала чемпіоном Радянського Союзу по «Колосу». Баламут був граючим тренером цієї команди. – Ред.).
Разом з однодумцями, за власні кошти, наймаючи транспорт, Василь Петрович постійно їздить історичними місцями Волині.
– Зізнаюся чесно: телевізора зараз не дивлюся, а за подіями нинішнього чемпіонату світу стежу по радіо і, звісно ж, із газети «Волинь», – каже 75-річний чоловік. – От скажу, що у чвертьфіналі Франція здолає Марокко – 2:0. А чемпіоном світу знову стане, прогнозую, Аргентина з її генієм Мессі (Цей прогноз Василь Петрович давав ще перед чвертьфіналами. – Ред.)… – усміхається і продовжує: – Увесь вільний час, який випадає, я намагаюся читати. Особливо твори на історичну тематику. Маю стільки цікавих вирізок!..
Виявляється, про своє особливе захоплення – краєзнавство – Василь Петрович може розповідати годинами. І про свою вулицю Гетьманську, яка за Польщі була Торговою, а за «совєтів» – 1-го Травня. І про те, що колись на будинку тут висіла табличка: «Тут мешкає Василь Лакомський» – так само звали його діда. І про місцевий Свято-Вознесенський храм, його настоятеля Андрія Сидора та двох його синів, які стали священниками.
– «Отлічні» хлопці! А про Івана, який у 2013 році врятував революційний Майдан у Києві, ви ж не раз писали…
Більше того, разом з однодумцями, за власні кошти, наймаючи транспорт, Василь Петрович постійно їздить історичними місцями Волині: у Берестечко – на «Козацькі могили», у Завидів – на «Прощаницю», у Старий Загорів – до монастиря, де у вересні 1943 року 44 воїни УПА під командуванням Андрія Марценюка («Берези») кілька діб тримали оборону проти півторатисячного нацистського угруповання. Проти повстанців тоді застосовували міномети, важку артилерію і навіть авіацію.
– А на 1 серпня плануємо зі своїми козаками знову вирушити туди, де «десь далеко на Волині створилась армія УПА», – в урочище Вовчак на Турійщині…
На завершення розмови просимо Василя Петровича стати чарівником – або ж відчути себе в ролі політиків Юлії Тимошенко чи Володимира Зеленського – і витягнути конверт зі щасливим номером серед передплатників газети «Волинь». Його власник також отримає призову тисячу гривень.
– Який номер обираю? А нехай буде «67». У 1967 році я закінчив Горохівську середню школу імені Франка. Тоді в нашому місті була ще тільки одна школа. Спогади про неї залишилися дуже теплі на все життя, бо хороші в нас були вчителі. Тож хай комусь іще буде добре, – усміхається Василь Петрович.
І те добре завдяки йому перелетіло з Горохова на Ківерцівщину – у село Липне Луцького району до Володимира Громика, конверт якого з квитанцією про передплату був під номером «67».
Вітаємо нового володаря тисячі гривень і зичимо, щоб наступного разу удача усміхнулася саме вам!
Для цього треба передплатити «Волинь» хоча б на місяць – 66 гривень плюс 20 гривень за прийом передплати – і надіслати в редакцію конверт із передплатною квитанцією на адресу: 43016, вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область.
Наш передплатний індекс: 30 000.
Ольга КОСІНСЬКА, Раїса ІВАНЮК.
Зараз також читають: «По «Волині» моя мама навчилася читати, а біля неї – і син Едуард».
