«Ти скоро помреш»: мати роками лікувала доньку від вигаданої хвороби

З дому Ніну майже не випускали. Коли їй виповнилося вісім років, мама переконала доньку, що вона тяжко хвора. Відтоді жінка постійно возила її по лікарнях на обстеження та лікування.

За кілька років Ніна 15 разів потрапляла до шести різних лікарень.

Згодом мати змусила доньку сісти в інвалідний візок і переконала, що в неї невиліковне м’язове захворювання і вона скоро помре.

За цей час дівчинку оглянули десятки лікарів, але ніхто не міг пояснити, що з нею відбувається. Лише один уважний педіатр зміг скласти всі фрагменти цієї історії докупи й виявити справжню причину її «хвороби»: власну матір.

Те, що сталося з Ніною, називають фальсифікацією захворювання у дитини. Це одна з форм жорстокого поводження з дітьми, коли дорослий – найчастіше один із батьків – переконує всіх, що дитина тяжко хвора, перебільшує чи вигадує її симптоми, а іноді навіть навмисно їх викликає.

…Ніна перенесла безліч обстежень, зокрема дуже болісні процедури, як-от біопсію кісткового мозку. Але лікарі так і не знайшли жодних ознак хвороби, хоч скарг було багато і різноманітних.

Мати постійно була поруч. Якщо помічала, що донька усміхається, шаленіла від злості й карала її.

Після однієї з госпіталізацій, яка тривала чотири тижні, лікарі нарешті дозволили Ніні повернутися додому. Але щойно вони переступили поріг будинку, мати посадила її в інвалідний візок, забрала зі школи й змусила проводити дні в ліжку. Ніна перестала бачитися з друзями. Мати навіть заборонила їй слухати музику, яку вона так любила.

Мати постійно була поруч. Якщо помічала, що донька усміхається, шаленіла від злості й карала її.

Єдиною розрадою стало в’язання. Але невдовзі руки почали втомлюватися й боліти, і мати одразу заявила, що це ще одна ознака тяжкої хвороби. Вона туго забинтувала доньці руки.

Пов’язки були настільки тугими, що кисті й пальці німіли.

Потім сталася подія, яка змінила все.

Під час чергової госпіталізації Ніна познайомилася з новим педіатром – доктором Вріртеном.

Його мати попросила провести доньці… евтаназію. Ніна, виснажена роками «лікування», болісними процедурами та повною безпорадністю, погодилася. «Лікарю, я хочу померти, – сказала вона. – Ви можете мені допомогти?». Лікар зробив крок назад, недовго поговорив з її матір’ю і призначив цілодобове введення морфіну.

«Ми введемо її в медикаментозний сон», – сказав він.

Та доктор Вріртен уже склав усі частини цієї головоломки. Він звернувся до служби захисту дітей…

Одного дня до палати Ніни зайшла незнайома жінка й сказала, що перевозить її до іншої лікарні. Поруч також було двоє поліцейських…

Ніну перевели до спеціалізованого центру, де вона проходила фізичну та психологічну реабілітацію. Дівчина перестала спілкуватись із батьками. Пізніше, підрісши, вона переїхала до іншого міста й почала нове життя під іншим ім’ям. Ніна закінчила художню школу, знайшла роботу й зустріла кохання.

«Те, що зробили зі мною мої батьки, було злочином, – каже вона. – Це було жорстоке поводження з дитиною. І я дивом вижила».

Сьогодні вона вдячна долі за те, що змогла почати все спочатку: «Я така щаслива, що жива. У житті ще так багато того, заради чого варто жити».

Індія РАКУСЕН та Радек БОШЕТТІ, bbc.com.