«Чоловік, з яким я тобі зрадила». Історія на вечір

12 березня

Сьогодні ти знову сказав, що я все вигадую. Ніби вчора не повернувся о другій ночі. Ніби від твоєї сорочки не пахло чужими парфумами. Ніби я не бачила на екрані телефону повідомлення: «Дякую за неймовірний вечір».

Ти вирвав мобільний із моїх рук і назвав мене хворою ревнивицею.

За десять хвилин я вже просила вибачення.

Пишу це, щоб завтра ти не переконав мене, що нічого не було.

27 березня

Я впустила чашку в офісі. Вона розбилася просто біля ніг нового інженера.

Його звати Сергій. Він допоміг зібрати уламки й запитав, чи я не порізалася. Я відповіла, що все добре.

Дивно, але він перепитав:

– Точно?

Ти ніколи не перепитуєш.

9 квітня

Ти розповідав друзям, як тобі важко зі мною жити. Усі сміялися, коли ти назвав мене «домашньою катастрофою». Я теж усміхнулася. Бо знала: якщо ображуся, дорогою додому ти скажеш, що не можна бути такою примхливою.

Сергій сьогодні побачив мене в коридорі й мовчки простягнув каву.

– З цукром? – запитала я.

– Без. Ти ж завжди п’єш без цукру.

Хтось запам’ятав.

24 квітня

Мені соромно це писати, але я чекала його повідомлення.

Не тому, що закохалася. Просто Сергій запитує, як минув мій день, і справді слухає відповідь.

Учора я розповіла йому, що колись хотіла малювати. Ти називав мої картини дитячою мазаниною, тому я давно заховала фарби на горищі.

Сергій сказав:

– Покажи мені.

Я засміялася. А потім раптом заплакала.

2 травня

Ти знову не прийшов ночувати.

Вранці пояснив, що заснув у товариша. Коли я запитала, в якого саме, ти вдарив долонею по столу:

– Я не зобов’язаний перед тобою звітувати!

А ввечері вимагав показати моє листування.

Кажеш, чесній дружині нічого приховувати.

Я видалила повідомлення Сергія.

Отже, я вже не чесна?

18 травня

Сергій торкнувся моєї руки.

Лише на мить.

Але я весь вечір пам’ятала, що його пальці були теплими.

Удома ти подивився на мене й сказав:

– Чого розцвіла? Закохалася, чи що?

Я злякалася, що ти бачиш мене наскрізь.

Та ти засміявся:

– Та кому ти потрібна!

1 червня

Сьогодні Сергій мене поцілував.

А може, це я його.

Не знаю.

Пам’ятаю лише, що не відступила. Мені хотілося бодай на хвилину перестати бути тією жінкою, яка постійно виправдовується за своє існування.

Потім я довго сиділа у ванній і дивилася на себе в дзеркало.

Я зрадила тобі.

Сьогодні вперше подумала: а раптом пропаду не без тебе, а поруч із тобою?

Ці слова мали б мене знищити.

Але найстрашніше – я майже не відчуваю провини перед тобою. Лише перед тією собою, яка колись вірила, що ніколи так не вчинить.

15 червня

Ти помітив, що я більше не плачу після твоїх образ.

Тепер тебе це дратує ще сильніше.

– Думаєш, стала незалежною? – запитав ти. – Без мене ти пропадеш.

Раніше я вірила.

Сьогодні вперше подумала: а раптом пропаду не без тебе, а поруч із тобою?

3 липня

Сергій запропонував піти від тебе.

Я відмовилася.

Не хочу міняти одну залежність на іншу. Він не повинен ставати моїм рятівником. Інакше я знову житиму чиїмось життям.

Я повинна вийти сама.

19 липня

Ти знайшов цей щоденник.

Коли я зайшла до кімнати, ти сидів із ним у руках. Обличчя було бліде, але голос – спокійний.

– Хто він?

Я могла збрехати. Сказати, що це вигадка. Що я просто писала оповідання.

Ти ж роками вчив мене сумніватися у правді.

Та цього разу я не відвела очей.

– Чоловік, з яким я тобі зрадила.

Ти підхопився:

– Після всього, що я для тебе зробив?!

Ти кричав про сім’ю, мораль і мою невдячність. Називав мене брудною. Вимагав подробиць. Хотів знати, чи він кращий за тебе.

Але справа була не в Сергієві.

Він не був кращим чи гіршим. Він лише випадково показав мені, що розмова може не закінчуватися приниженням. Що дотик не завжди означає володіння. Що мої сльози – не доказ божевілля.

20 липня

Я йду.

Не до Сергія. Він про це знає.

Я винайняла маленьку квартиру над аптекою. Там одна кімната, старий стіл і вікно у двір. Учора купила фарби.

Можливо, ти розповідатимеш усім, що нашу сім’ю зруйнувала моя зрада.

Нехай.

Правда складніша: наша сім’я руйнувалася щоразу, коли ти переконував мене, що мого болю не існує.

Чоловік, з яким я тобі зрадила, не забрав мене в тебе.

Він лише нагадав, що я ніколи не належала тобі.

21 липня

Перша ніч у новій квартирі.

Я боялася, що тиша мене задушить.

А вона виявилася лагідною.

Сьогодні я відкрила чисту сторінку альбому й намалювала жінку, яка виходить із темного будинку. Обличчя в неї поки що немає.

Але я вже знаю: коли домалюю – воно буде моїм.

Василина ПИСАНКА.