Серце йокнуло, коли в центрі Варшави почула таку милу душі українську пісню «Черемшина».
Журналістка з Волині: «Пшепрашам, як дойшьчь до центрум Варшави?»
«Перепрошую, як дійти до центру Варшави?»
Чому перед поїздкою в столицю Польщі я зацікавилася мобільним перекладачем в телефоні?
Тут і запитальний знак, думаю, зайвий, зважаючи на те, що в липні інтернет ряснів повідомленнями з приводу того, що в Польщі зафіксували серію резонансних нападів та скандалів на тлі ксенофобії. І приводом для агресії місцевих жителів ставала саме українська мова або «український акцент». Ситуація набула такого масштабу, що МВС Польщі виступило з офіційною заявою, назвавши мову ненависті неприйнятною, а польська поліція розпочала низку кримінальних проваджень.
Ще задовго до поїздки перечитувала повідомлення про ситуацію на кордоні. Хтось писав у соцмережах, нібито для мандрівки українцям, які мають право на безвізовий в’їзд до країн Шенгенської зони та деяких інших країн Європи з метою туризму, бізнес-поїздок або відвідування родичів, вже недостатньо біометричного закордонного паспорта (можуть, мовляв, спитати про наявність запрошення). Тож після завершення мандрівки можу сказати, що все це – чутки.
Правда, тепер візьмуть у кожного відбитки пальчиків, сфотографують. І це пов’язано з офіційним запуском загальноєвропейської системи цифрового контролю EES (нові правила збору біометрії на кордоні з Польщею та іншими країнами Шенгенської зони почали діяти з 10 квітня 2026 року).
Але – ніякої упередженості у ставленні до українців. І ніхто у вашій сумці не риється. Не допитується, скільки в гаманці валюти.
Але – ніякої упередженості у ставленні до українців. І ніхто у вашій сумці не риється. Не допитується, скільки в гаманці валюти.
Все розраховано на те, що кожен знає, скільки готівки треба мати для проживання в зазначений термін, й що можна везти в багажі. І щодо мови, то якось вдавалося порозумітися, не вдаючись до мобільного перекладача в телефоні, й по писку ніхто не бив.
Так було завжди, адже близько 70 відсотків словникового запасу обох мов є схожими або ідентичними. Тим більше тоді, коли в перші дні повномасштабного вторгнення путінського війська Польща прийняла понад 1 мільйон українських біженців. Тоді ж наші сусіди за Західним Бугом долучилися до волонтерства на допомогу українцям – і військовим на передовій, і цивільному населенню, яке постраждало від війни.
Не буду говорити про глобальне – те, як зараз Польща забезпечує сили оборони України технікою, боєприпасами та важким озброєнням, чи про те, що країна залишається головними воротами для доставки міжнародної гуманітарної та військової допомоги в Україну. Поміркую про візуальне враження – про те, що доводилося бачити на вулицях, зокрема, столиці Польщі на початку великої війни й тепер. Взимку 2022 року на Замковій площі у Варшаві, що є історичним та туристичним центром міста, стояли захисні протитанкові їжаки, й це було символом того, що Польща підтримує Україну у війні, розпочатій росією. А ще зір ловив то тут, то там жовто-блакитні прапори. Тепер же я їх шукала, але не знаходила...
І коли вже йшла від Замкової площі в напрямку Президентського палацу, то моє серце в якийсь момент йокнуло. Я почула таку милу душі українську пісню «Черемшина», яку свого часу популяризувала аж за океаном Квітка Цісик. У затінку дерева, на лавочці сиділа жінка у віночку – грала на бандурі й співала. Дослухавши і цю, й ще іншу пісню, підійшла до вуличної артистки, познайомилася. Приємне здивування, адже зустріла... землячку-сусідку із міста Здолбунів Рівненської області – відому українську бандуристку, викладачку, композиторку та заслужену артистку України Галину Топоровську.
У Варшаву вона приїхала ще до великої війни («скрутна сімейна ситуація змусила до цього»). Пані Галина співає, популяризує наш національний музичний інструмент бандуру. І, звичайно, волонтерить. Тож може порівняти, яким було раніше і яким є тепер ставлення поляків до українців, котрим путінська росія нав’язала таке багаторічне криваве випробування.
За особистими враженнями жінки, люди із кола її знайомих, які на початку війни долучилися до волонтенрства, так само співпрацюють, зокрема і з нею, і тепер. І не можна «стригти всіх під одну гребінку». Бо хоча зараз ми є свідками зростання напруги навколо таких питань, як історична пам’ять, соціальні виплати, міграція, польське суспільство залишається неоднорідним, а значна його частина активно виступає на захист українців.
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.
Зараз також читають: У волинській глибинці школа спорожніла, а лелеки все ще вчать дітей літати.
