«Без жінок у тилу країни не буде. Без дітей – тим більше»

Ліза ГЛІНСЬКА, переможниця «МастерШеф 2», після жахливого обстрілу Києва 5 серпня: 

«росіяни, я ненавиджу вас усім своїм єством. Ви не маєте права на існування. Ви – ракова пухлина на Землі. Ви вкрали наше життя. Я щиро бажаю, щоб ви, кожен зі 140 мільйонів, відчули на собі той жах, страх і біль, які ми відчуваємо кожного дня, кожної ночі, міцно притискаючи до себе свою дитину й молячись, щоб настав ранок і щоб знову побачити, як усміхаються діти! Будь ласка, не пишіть мені: «Виїжджай». Я вдома! Слава Україні, її Героям і Українцям! Незламні!».

Сергій ФУРСА, фінансист, вважає, що нищівні удари росії по цивільній інфраструктурі України не принесуть москві перемоги:

«Навіть ті ночі, якими путін закидує Київ балістикою, наближають поразку росії, а не перемогу путіна. Як би парадоксально це не звучало. Бо путін здатен знищити конкретний склад чи конкретний бізнес. Але не здатен підірвати макрофінансову стабільність України. Бо ми маємо постійну підтримку. А от макрофінансову стійкість росії він підірвати може. І постійно цим займається. Навіть темними ночами, коли він із радістю дивиться на результати обстрілів українських міст».

Віктор КАСПРУК, політолог, публіцист, про лицемірство президента США:

«Не знаю як ви, але щоразу, коли в Києві з усіх боків рвуться ракети рашистів, я завжди згадую президента США Дональда Трампа і те, які обіцянки він понадавав Україні. Адже відмова Трампа Україні в ракетах для «Patriot» обернулася трагедією для цивільного населення. А Трамп знову вкотре прокручує одну й ту же «дурку»: обіцяє,  обнадіює, а потім вчергове дає задній хід».

Віктор АНДРУСІВ, аналітик, про те, що могло б пришвидшити примушування московії до миру:

«Примушування рф до миру триває, але поки не дає бажаного результату. У цьому контексті важливо досягнути перемир’я хоча б у чомусь одному, щоб розмотати цю нитку далі. Я думаю, що такого можна досягнути в питанні авіаперемир’я. Для цього треба розпочати масштабні атаки на російські аеропорти. Зупинка авіаперельотів швидше, на мою думку, посадить за стіл переговорів орків, ніж атаки на Wildberries. Мабуть, після розй...бу Ozon і Wildberries варто взятися за аеропорти».

Катерина КОБЕРНИК, журналістка, про жінок, які в істеричному тоні вимагають від усіх виїздити:

«Думаєте – їдьте, це право кожного. На щастя, можливість є. Вас ніхто не засудить. У деяких містах дуже страшно й дуже небезпечно. Але не треба ще більше розхитувати психіку інших мам цими дописами й монологами із собою про те, що безвідповідально ось так...

Фізичне існування країни критично залежить від тих жінок з дітьми, які лишаться. Без жінок у тилу країни не буде. Без дітей – тим більше. Абсолютна більшість дітей, які виїхали і ще виїдуть, – це вже майбутнє інших країн, не України. Пожалійте почуття тих, хто досі робить цей непростий вибір. Він важливий для кожного, хто вірить у майбутнє цієї країни».

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, народний депутат від «Європейської Солідарності», про те, як діяти Україні в умовах наростаючих антиукраїнських настроїв у Польщі:

«Нашою відповіддю на антиукраїнську істерію не може бути антипольська істерія. Нашою відповіддю має бути сильна українська держава, яка захищає своїх людей у всьому світі, створює умови для їхнього повернення додому і водночас прагматично будує союзи з тими державами, від яких залежить наша безпека.

І Польща серед таких держав – одна з найважливіших. Україні потрібна сильна Польща-друг. Польщі потрібна сильна Україна-друг. А найбільше нашої взаємної ненависті потребує росія. Не варто робити їй такого подарунка».

Олексій КОПИТЬКО, аналітик, про шлях перемоги:

«Я є палким прихильником «партії миру». І зовсім не лише я, а й майже всі, кого я знаю. Це збереже людські життя. Але росія цього не хоче. Тому такого варіанта просто не існує. Він може з’явитися тоді, коли у рф не буде іншого вибору. До цього можна лише змусити.

Що це означає? Не варто плекати ілюзій. Це означає, що Україна сама тяжко постраждає, але водночас завдасть росії колосальної шкоди. Ймовірно – такої, що несумісна з існуванням імперії в її нинішньому вигляді».

Роман ШРАЙК, журналіст, вважає хибною думку, що росія обстрілює нас «у відповідь»:

«Ми вдарили туди – і вони вдарили по нас у відповідь. Отже, якби ми не били, то й вони не завдали б удару». Фактично така думка стає своєрідним відродженням ідеї «треба просто перестати стріляти». Однак росія виробляє сотні ракет і тисячі дронів зовсім не для того, щоб не застосовувати їх. Варто пам’ятати про це щоразу, коли виникає думка: «А якби ми не завдали того удару…».

 Ігаль ЛЕВІН, ізраїльський військовий експерт, про те, що робити Україні в умовах, коли Захід не хоче чи не може забезпечити нас ракетами-перехоплювачами:

«Висновок простий. Бити росію у відповідь. Бити боляче. Не просити й не чекати. Сидіти пасивно – означає чекати, коли тебе поб’ють і знищать. Так не можна. Потрібно вести активні дії, змінювати правила гри, виходити за межі, перевертати шахову дошку. Діяти асиметрично й руйнувати ті правила, які намагається нав’язати росія».