Щоб Ванька з Тамбова не радів нашому окривавленому тілу…

Власне, цей людожерський план московитів, які не можуть прорвати фронт, вже почав втілюватись. Горить все – від книгарень до автозаправок. Олії у вогонь, на жаль, підливає і наша влада, щодня лякаючи народ новими даними розвідки про все більшу кількість російських суперракет та дронів і все меншу кількість наших протиракет. Якесь прямо змагання, хто більше настрашить…

Ніяких чесних і конкретних пояснень з боку влади, що і як зроблено чи не зроблено для виживання людей, не бачимо. Як і алгоритмів дій для різних прошарків населення на випадок тої чи іншої важкої ситуації (на що, наприклад, можуть розраховувати двоє маломобільних пенсіонерів на 9-му поверсі, якщо не буде світла-тепла днів три). З боку керівництва чуємо то заклики виїжджати в далекі села, то бачимо авральні перевірки укриттів, яких на п’ятому році війни, як виявилось, все ще недостатньо і вони все ще в поганому стані. А десь їх і досі нема.

Словом, власний порятунок – особиста справа кожного, з власними алгоритмами дій. Тим паче, що навіть у відносній безпеці себе може почувати все менше українців, адже прилітає і по автозаправках за межами населених пунктів, і по поїздах. Нема сумнівів у тому, що після спалення складів на сході та в центрі, кацапи візьмуться за захід України.

Тож маємо зробити все для того, аби не тішити якогось Ваньку з Тамбова виглядом свого окривавленого тіла на руїнах.

А це означає знати, де найближче укриття. Мати тривожний рюкзачок, в якому буде телефон-павербанк-ліхтарик-вода-перекус-аптечка-документи/гроші-серветки-кофта. І, звісно, не нехтувати тривогою, – як мінімум дотримуватися правил двох стін. Цими днями у Києві загинула дворічна дитина, яка під час тривоги гуляла з кимось з дорослих у парку і на них упав збитий дрон.

А про те, як готуватися до подорожі поїздом, важливі поради дала киянка Саша Рубан. Як відомо, в разі небезпеки потяги зупиняються і людей виводять на безпечну відстань. Це може бути серед поля чи лісу, уночі чи вдень, у дощ чи мороз. І до цього теж треба бути готовим.

Так от, вона радить мати із собою запасний сухий легкий одяг і шкарпетки, дощовик, взуття з нормальною підошвою, павербанк, окремий ліхтарик, щоб не використовувати ресурс телефону, а також взяти ліків, їжі та води з розрахунку, що подорож може тривати значно довше, ніж передбачалось. Крім цього, пані Рубан каже заздалегідь попередити дітей про можливу евакуацію, розказати їм, як це буде відбуватись, і зібрати для малечі власний невеликий рюкзачок. Та мати на увазі, що вихід з поїзда на вокзалі і в полі – не одне і те ж. В останньому випадку це вимагатиме більшої уваги і фізичних зусиль.

«Готуйтеся до дороги трохи більше, ніж раніше. Допомагайте тим, хто поруч, якщо маєте сили. Слухайте залізничників. Не геройствуйте там, де це небезпечно», – завершує жінка, яка вже має досвід таких подорожей.

…Звісно, якби росіяни могли, то влаштували б нам ще один голодомор. Але не можуть. Тому вдались до ракетного терору. Проте це палиця з двома кінцями. Тепер ми можемо відповідати дзеркально. Ця осінь–зима буде нелегкою і для московії. Зупинити війну можна лише одним способом – дати їм добрячий відлуп, тим паче, що морози у москалів і всяких там тувинців-бурятів тріскучіші, ніж у нас. Тому, друзі, не лінуймось донатити на дрони для ЗСУ.