«Дружин може бути багато, а мама – одна» Колонка священнослужителя з Волині

У житті майже кожного одруженого чоловіка може виникнути ситуація, коли він опиняється між двома найдорожчими жінками – матір’ю і дружиною. Обидвох він любить, обидві хочуть йому добра, обидві мають певні очікування…

Але іноді їхні уявлення про те, що саме є «доб­ром» для нього, настільки різняться, що чоловік змушений ухвалювати непрості рішення.

Мати може стверджувати, що син після шлюбу віддалився від неї, що дружина занадто сильно впливає на нього. А дружина – відчувати, що чоловік так і не став по-справжньому самостійним і продовжує будувати сім’ю під впливом матері.

У таких випадках часто лунає знайома фраза: «Дружин може бути багато, а мама – одна». Але чи справді вона допомагає вирішити проблему, чи лише поглиблює її?

Перш за все варто зауважити, що любов і шана до матері – не просто природні почуття, а й християнський обов’язок. П’ята заповідь Божа каже: «Шануй батька твого та матір твою» (Вих. 20:12). Вона не перестає діяти тоді, коли людина одружується. Син залишається сином своїх батьків і має дбати про них у старості.

Проте шана до матері не означає, що вона має й надалі регулювати життя дорослого сина. Можна любити маму й слухати її поради, але рішення приймати самостійно.

Святе Письмо говорить: «Покине чоловік батька свого та матір свою і пристане до жінки своєї, і будуть вони одним тілом» (Бут. 2:24). Це не заклик забути батьків. Людина створює власну сім’ю і бере за неї відповідальність.

Саме тут часто й виникає проблема. Чоловік може залишатися емоційно залежним від матері навіть у сорок чи п’ятдесят років: радитися з нею щодо грошей, дітей, відпочинку чи конфліктів із дружиною.

 З одного боку, це виглядає як повага до матері. Але дружина поступово починає відчувати, що в її шлюбі є ще одна людина, думка якої важить більше за її власну.

Жінка природно очікує, що вони з чоловіком разом будуватимуть свій дім і ухвалюватимуть рішення. Вона не хоче, щоб кожну проблему обговорювали зі свекрухою, а все порівнювали з тим, «як це робила мама».

Особливо небезпечна звичка чоловіка розповідати матері про конфлікти з дружиною. Подружжя може швидко помиритися, а мати – надовго запам’ятати образливі слова невістки.

Тому далеко не кожну сімейну проблему варто виносити за межі подружжя. Порада духівника, психолога чи близької людини іноді потрібна, але не слід перетворювати матір на постійного суддю власного шлюбу.

Ще одна помилка – роль посередника. Мама каже синові: «Невістка повинна робити так». Він повторює це дружині. Дружина відповідає щось про свекруху, а чоловік передає її слова матері. Так образи лише переходять від однієї до іншої.

У таких ситуаціях чоловікові потрібно встановлювати здорові межі. Він може сказати матері, що цінує її думку, але сімейні рішення вони з дружиною ухвалюватимуть разом.

Так само дружині варто розуміти: любов чоловіка до матері не означає, що вона має погоджуватися з усім, що каже свекруха. Але й любов до дружини не дає права принижувати чи зневажати матір.

Іноді дружина, втомившись від втручання свекрухи, каже: «Якщо ти мене любиш – вибери мене». Але чоловік не повинен доводити любов до дружини ненавистю до матері.

Так само й мати не повинна вимагати від сина доведення любові через конфлікт із дружиною. Фрази «Ти мене вже не любиш» чи «Вона тебе проти мене налаштувала» лише породжують у чоловіка почуття провини.

Матері часом потрібно прийняти непросту, але прекрасну істину: син не перестав бути її сином. Він просто виріс.

Матері може бути боляче усвідомити, що тепер у житті сина є інша жінка, яка займає особливе місце. Але страх втратити його не повинен перетворюватися на контроль.

Водночас дружині треба розуміти: чоловік не перестав бути сином. Він має право відвідати маму, допомогти їй, зателефонувати, провести з нею час.

Тому питання не повинно звучати: «Хто для тебе важливіший – я чи мама?». Правильніше запитати: «Чи вміємо ми будувати власну сім’ю, не принижуючи твоїх батьків?». А матері – чи може вона підтримувати сина, не втручаючись у його сімейні рішення.

Для християнина особливо важливо пам’ятати, що сім’я – не місце боротьби за владу. Апостол Павло говорить: «Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї» (Еф. 5:25).

Християнське розуміння чоловічого лідерства – не вимагати слухняності, а нести відповідальність і бути готовим до жертовної любові.

Любити матір – не означає дозволяти їй керувати своєю сім’єю. Любити дружину – не означає забувати про матір.

Тому чоловік не повинен постійно думати: «Як зробити, щоб мама була задоволена?» чи «Як зробити, щоб дружина не образилася?». Правильніше запитати себе: «Як у цій ситуації вчинити чесно, справедливо і з любов’ю до обох?».

Рішення іноді не сподобається матері, іноді – дружині. Але зрілість і полягає в тому, щоб не жити у страху перед чиєюсь образою.

Якщо мама несправедливо принижує дружину, чоловік повинен мати мужність сказати: «Я люблю і поважаю тебе, але не дозволю ображати мою дружину». Так само він не повинен дозволяти дружині зневажати його матір.

Завдання чоловіка – не автоматично ставати на бік того, хто голосніше кричить, а залишатися на боці правди і любові.

Особливо важливо пам’ятати про дітей. Вони не повинні ставати зброєю в дорослих конфліктах або вибирати, кого любити більше – маму чи бабусю.

Ще складнішою ситуація стає, коли кілька поколінь живуть під одним дахом. У наших реаліях це трапляється часто через потребу доглядати літніх батьків, дороге житло чи інші обставини.

Тоді особливо важливо домовитися про межі. Подружжя повинно мати особистий простір, рішення щодо дітей мають ухвалювати батьки, а побутові та фінансові питання – обговорювати відкрито.

Чоловікові варто зрозуміти ще одну просту річ: зробити так, щоб усі завжди були задоволені, неможливо.

Він встановить межі перед матір’ю – вона може образитися. Захистить маму – образиться дружина. Але його завдання не всім догодити, а діяти чесно, мудро і відповідально.

Він встановить межі перед матір’ю – вона може образитися. Захистить маму – образиться дружина. Але його завдання не всім догодити, а діяти чесно, мудро і відповідально.

Фразу «дружин може бути багато, а мама – одна» не варто використовувати як зброю проти дружини. Вона не означає, що дружина – тимчасова людина, яку можна легко замінити.

У християнському шлюбі дружина не є тимчасовою супутницею. Перед Богом чоловік і жінка стають єдиним цілим, тому чоловік має берегти свою сім’ю. Але й дружина не повинна вимагати від нього відмовитися від матері.

Шлюб не скасовує заповіді шанувати батьків. Чоловік не перестає бути сином – він просто отримує нову відповідальність.

Його завдання – не вибрати одну жінку, а навчитися правильно любити кожну.

Матері він має віддати шану й турботу. Дружині – любов, вірність, повагу та відчуття безпеки. Власній сім’ї – право самостійно ухвалювати рішення. А Богові – перше місце.

Можливо, справжня чоловіча зрілість починається саме тоді, коли чоловік перестає запитувати: «Кого мені обрати?» і починає думати: «Як мені бути справедливим?».

Не потрібно ставити матір і дружину на різні чаші терезів: їхні ролі в житті чоловіка різні.

Мати залишається матір’ю на все життя – і її потрібно шанувати. Дружина стає найближчою людиною у новій сім’ї – і її потрібно берегти. Проблема виникає тоді, коли хтось намагається зайняти місце іншого.

Тому чоловікові, який опинився «між двома вогнями», не потрібно визначати переможця. Йому потрібно встановити межі, не втрачаючи пошани до матері; захистити дружину, не зневажаючи батьків; вислухати пораду, але рішення ухвалювати самому.

Бо зрештою питання не в тому, кого чоловік любить більше.

Питання – чи вміє він правильно любити.

Чи здатний залишатися вдячним сином і водночас бути вірним чоловіком?

І тоді, можливо, зникають самі «два вогні». Мати не мусить боротися за сина, а дружина – конкурувати зі свекрухою.

Християнська любов не вимагає знищення одних стосунків заради інших. Вона вчить кожній людині віддати те місце, яке їй належить.

Тому матір потрібно шанувати, дружину – любити й берегти, батьків – не забувати, а власну сім’ю – захищати.

Мама справді одна, і тому її потрібно шанувати. Але дружина теж не повинна бути «однією з багатьох». Вона – та людина, з якою чоловік створив нову сім’ю, а тому її також потрібно берегти, любити й поважати.

Протоієрей Ігор Андрес ВЕРЕТКА КАЗМІРЧУК, настоятель храму Волинської ікони Божої Матері села Богушівка Луцького району Іоанно-Богословського деканату та храму Святого Апостола Андрія Першозванного села Верхівка Луцького району Успенського деканату.

Зараз також читають: Чи є гріхом позбавити себе життя, аби не потрапити  в руки ворогу? Відповідь волинського священника.