На 100-му році життя помер легендарний ветеран ОУН-УПА і дивізії «Галичина»

Зенон Врублевський народився 17 березня 1927 року у Львові в родині десятника Українських січових стрільців. У 12 років він навчався у приватній школі імені Тараса Шев­ченка та став свідком приходу до міста радян­ської влади.

У 17 років Врублев­ський разом із братом зголосився до дивізії «Галичина».

– Німців ми не любили, ми бачили, що вони роблять. Але більшовиків ми знали краще – по 1939–1941 роках. Ми знали, що вони несуть смерть нашій культурі й нації. Тому вибір був очевидний: треба було вчитися воювати, щоб захистити свій край, коли ці два людожери ослабнуть, – згадував він.

Врублевський пройшов військовий вишкіл на полігоні Гайделягер поблизу Дембиці в Польщі. Згодом був учасником бойової групи Баєрсдорфа та особистим водієм полковника Армії УНР Івана Ремболовича.

Про свого командира він говорив так:

– Це була людина старого загартування, офіцер Армії УНР. Він ніколи не панікував. Навіть під Бродами, коли навколо все горіло і земля злітала в небо, він поправляв кашкет і спокійно віддавав накази. Поруч із такими людьми боятися було просто соромно.

Після важких боїв у «Бродівському котлі» у 1944 році він потрапив у радянський полон. Його відправили до фільтраційного табору в Пермській області.

– Коли нас привезли в Кизел, начальник табору вийшов і сказав: «Звідси у вас є тільки дві дороги: або на той світ, або через трубу крематорію». Я тоді подивився на тайгу навколо і подумав: «Ні, хлопче, є ще третя дорога – втеча».

Пробувши там близько двох років, у 1946 році він здійснив успішну втечу і зміг пішки та залізничним транспортом дістатися назад до Львова.

Начальник табору вийшов і сказав: «Звідси у вас є тільки дві дороги: або на той світ, або через трубу крематорію».

У таборі Зенон дізнався, що його брат Юрій вирвався з оточення під Бродами та воює в УПА (пізніше брат загинув). Повернувшись до рідного міста, Зенон не злякався переслідувань і одразу налагодив зв’язки зі збройним підпіллям ОУН, продовживши боротьбу.

У 1947 році його заарештували й засудили до 25 років таборів та 5 років позбавлення прав із конфіскацією майна. Пройшов пекло тюрем Свердловська, Караганди, Кемерова та Воркути.

«Воркута – це було місце, де людське життя коштувало менше, ніж відро вугілля, – згадував про ГУЛАГ пан Зенон. – Але там ми, українці, трималися разом. Якщо ти не мав залізничного хреб­та – система тебе ламала і з’їдала. Нас рятувала віра і те, що ми знали, за що сидимо».

Коли у 1956–1958 роках його звільнили, радянська влада довгий час відмовлялася видавати йому паспорт, через що він був змушений прожити у Воркуті аж до 1960 року, перш ніж зміг повернутися до Львова.

Незважаючи на відновлення Незалежності України у 1991 році та активну ветеранську діяльність Зенона Вруб­левського (він був співзасновником Галицького братства вояків дивізії «Галичина»), радян­ське тавро «злочинця» офіційно зняли з нього надзвичайно пізно.

– Вони називали нас «зрадниками». Але кого ми зрадили? Ми воювали на своїй землі, за свій нарід, у своїй формі, хоч і під чужим командуванням, бо іншого виходу не було. Зрадники – це ті, хто прийшов на нашу землю зі сходу і катував наших людей, – говорив пан Зенон.

Національна комісія при  Українському інституті національної пам’яті офіційно реабілітувала його та визнала борцем за незалежність України лише у 2025 році – коли ветерану було вже 98 років.

 На момент смерті Зенону Врублевському було 99 років – він відійшов у вічність на 100-му році життя.

– Я пережив дві окупації, Броди, фільтраційні табори, Воркуту і радянські суди. Мене часто питають, як я дожив до таких років. Секрет простий: ніколи ні перед ким не ставати на коліна і завжди мати чисту совість, – наголошував Зенон Врублевський.

Поховали Героя у Львові на полі №83 Личаківського кладовища.

Олесь ВЕРНИГОРА.

Зараз також читають: Накурений Маск підтримав божевільного Трампа: «Час Україні отримати нового лідера».