Архівні світлини Михайла Маковецького «Сулими» – командира боївки ОУН, якого в березні 1952 року засудили до розстрілу. Та чи був цей вирок виконаний насправді, й досі залишається загадкою.
Повстанця з Волині засудили до розстрілу, але через кілька років він… повернувся в рідне село?!
Загадкова доля Михайла Маковецького «Сулими» – командира боївки ОУН, який чотири рази виривався з рук більшовиків, пережив численні поранення, а після смертного вироку, за свідченнями односельців, нібито знову з’явився на Волині
«Я, Маковецький Михалко Павлович – Сулима, народився 1921 р. в селі Хотешові Ратнівського району Волинської області. Від 1928 р. почав ходити до школи в село Хотешово, де закінчив 4 класи НСШ. По закінченні школи працював на господарці при батькові, до жодних організацій не належав. В 1942 р. пов’язався з організацією ОУН і працював на зв’язку. В 1943 р. проходив 3-денний політичний вишкіл і одномісячний військовий вишкіл. Під час переходу фронту зостався зловлений большевиками, які про мене нічого не знали. Був на сержантському вишколі в Рязанській області і звідтам утік, та зі мною ще 7 хлопців. По дорозі був три рази задержаний большевиками, і по кожному разі вдалося втекти, при третій втечі я зостався легко ранений у ліву ногу. По дорозі додому на терені Рівненської області зустрівся з повстанцями, які мене по зв’язку відправили в свої терени. По прибутті я пішов у своє село, щоб зобачитися зі своєю родиною, в тім часі наскочили на мою хату большевики і зловили мене четвертий раз, але в тому часі надійшла наша (повстанська) поміч і мене відобрали від большевиків при тяжкому раненні в голову – вибито 7 зубів, перебитий язик і перебита нижня щелепа. Після вилікування в шпиталі УПА був у почоті пров. Токаря. В 1946 р. мали бій з большевиками на Забрідських хуторах, де я зостався ранений у праву ногу.
Після того, коли Токар відійшов з терену, я був перестрашений чисткою – здезертирував і ходив самопасом 6 місяців. В тому часі, себто 10.05.1947 р., зостався четвертий раз ранений у праву ногу. В осені 1947 р. мене забрав Роман на свій кущ… Родина зосталась вивезена на Сибір, господарка зліквідована, а сестри, які до цього часу ховалися, спіймані большевиками і суджені по 10 років. Слава Україні!»
Дня 20.09.1948 р. /-/ Маковецький Михайло – Сулима»
Після чергового поранення «Сулима» повернувся у боївку «Романа» восени 1947-го і брав активну участь у ліквідації радянських активістів і сексотів МГБ. Серед них був і Михайло Куниця, який виказав рідну сестру Маковецького Марію. Під час допиту повстанцями Куниця признався, що став таємним агентом НКВД ще до війни, після того, як попався на крадіжці у місцевого попа. У 1945 році його викликав начальник НКВД Кузнєцов і доручив слідкувати за повстанцями та їхніми родинами. Отримав кличку «Михаль», а також контакти з деякими іншими сексотами. У своєму першому донесенні видав сусіда Дениса Куницю, який агітував селян боротися за Україну і допомагати повстанцям. Через тиждень Дениса забрали і засудили до 25 років ув’язнення. Водив також оперативно-військову групу емгебиста Дроздова на хутір Точища на ті дороги, де можуть проходити повстанці для влаштування засідок.
Витяг із протоколу допиту: «Дня 14. 09. 1947 р. доніс голові с/ради Юхимцеві, де переховувалася дівчина Маковецька Мар’я Павловна (сестра повстанця Сулими), і відразу тієї ж ночі її зловила сільська управа. За те, що я дослідкував, де перебувала Маковецька Мар’я, голова с/ради зменшив мені поставку та звільнив від вивозки лісу та всяких державних робіт».
Жителів хутора Веровище Лазаря та Ірину Коваль повстанці звинувачували в тому, що вони зв’язані з МГБ та переховують у своєму будинку чекістську оперативно-військову групу лейтенанта Кузьміна, яка влаштовує засідки на хуторах. Крім терористичних актів повстанці вчиняли також напади на сільські ради, магазини кооперації та маслопункти
У грудні 1948-го «Кос» призначив Михайла Маковецького керівником ОУН Ратнівського району й дав інструктаж про основні обов’язки. До його боївки входили Улян Харлампович «Шугай» і Тарас Брилюк «Микола». Переховувались у схроні в хотешівському лісі. 8 грудня хлопці прийшли на хутір Краснилівка біля Борок до Івана Прача на днівку, але ввечері несподівано побачили, як до будинку наближається група радянських активістів. Господар намагався не впустити їх до хати, але один із них - уповноважений Ратнівського райвиконкому Микола Доценко відштовхнув його й зайшов у сіни. «Сулима» впритул розстріляв зухвальця з автомата.
Повстанці забрали гвинтівку вбитого комуніста й зняли з нього куртку та чоботи. Іван Прач покинув свій дім і приєднався до боївки, отримав псевдо «Гриць». Під час наступної зустрічі з «Косом» «Сулима» розповів про обстановку в селах та вбивство Доценка. «Кос» схвалив його дії. У розмові брав участь також провідник ОУН Ковельської округи Василь Сементух «Ярий». Він теж цікавився діяльністю боївки й дав свої вказівки.
Цікавий опис Михайла Маковецького зробив самарівець, член боївки «Веселого» – Антон Семенюк: «Там був кривий на ногу, псевдо «Міша», мав розбиту щелепу і погано говорив». У квітні 1949 року боївки «Сулими» та «Веселого» разом вирушили в село Залухів, щоб пограбувати магазин кооперації.
Свідчення Антона Семенюка: «Уночі наша боївка зайшла в с. Залухово. У сільській раді в цей час знаходився один боєць групи охорони громадського порядку, озброєний гвинтівкою. Ми обеззброїли цього бійця, а потім примусили його показати, де живуть інші. Він ходив із боївкою по домах, де жили стрибки, стукав у вікна і йому відкривали двері, а в цей час повстанці заходили в будинки і обеззброювали стрибків. Таким чином ми в с. Залухово роззброїли 6 чоловік і відібрали 5 гвинтівок та один автомат. Бійців групи громадського порядку відпустили. Один із них нас нагодував, і після цього ми пішли грабувати магазин кооперації».
Довідка Любешівського райвідділу МГБ інформує, що повстанці «забрали товарно-матеріальних цінностей на суму 12456 крб. Крім того, бандитами знищені всі документи Залухівської с/р.».
У липні 1949-го надрайонний провідник ОУН «Роман» дорікнув «Сулимі», що той погано працює, і дав наказ убити жителів Борок – Григорія Бегаля і Хотешово – Адама Сидорука. Першого – за те, що був радянським активістом і виступав проти повстанців, а другого – за зв’язок із органами МГБ. Він підвів під удар оперативно-військової групи повстанців, внаслідок чого загинув Володимир Куцик «Швидкий». Виконуючи завдання «Романа», повстанці вирушили в село Щетинь, де тоді проживав Бегаль. Зайшли до хати, де він перебував із дружиною, і за наказом «Сулими» «Степан» застрелив його з гвинтівки. Потім забрали з хати деякі речі й пішли в Черче. Загалом чекісти звинувачували Михайла Маковецького у причетності до вбивств 18 радянських активістів та сексотів.
У липні 1951 року обласне управління МГБ затвердило план ліквідації організацій і груп ОУН. Відповідальним за знищення боївки «Міші» призначили начальника Ратнівського райвідділу МГБ майора Мінєєва, який сформував спеціальну опергрупу із досвідчених офіцерів - Русняка, Ткаченка і Блінова. Уже через місяць ратнівські чекісти досягли значного успіху. Завдяки агентурній інформації вони затримали Василя Прача «Хому», який втік із боївки і проживав в Одеської області.
Навіть смертний вирок не завжди ставить крапку в долі людини, якщо її ім’я переходить у легенду…
«Хома» надав чекістам детальну інформацію про боївку «Сулими». Він розповів, що взимку здебільшого повстанці ховалися в будинках жителів сіл Борки, Хотешово й Черче. У літній час перебували переважно в лісі поблизу цих сіл. Інколи й улітку проводили днівки в селах. Схрону не мали, тому взимку ночували на горищах будинків, у хлівах на сіні, а інколи безпосередньо в будинках, у літній час днювали в лісі. Фатальні наслідки для боївки мало те, що за пів року перебування в ній «Хома» дізнався про більшість помічників і зв’язкових повстанців. Частина з них були арештовані й засуджені, інших вивезли із сім’ями у віддалені області СРСР. Про деяких патріотів Василь Прач дав дуже детальну інформацію:
«Глодік Яків, проживає на х. Точище Хотишівської сільради, він зі своєю дружиною Євдокією активно допомагає боївці «Міші», переховує їх від радянської ради, систематично забезпечує продуктами та повідомляє інформацію розвідувального характеру про с. Хотишово і Борки. «Міша» живе з дочкою Глодіка Яриною і називає її своєю жінкою, а Глодіка Якова і Глодік Євдокію називає тестем і тещею. «Міша» подарував Якову взимку 1951 р. кожуха, штани, черевики, кирзові чоботи…
За свідченням місцевих жителів восени 1951 року Михайло Маковецький переховувався в клуні на околиці Борок разом із «Грицем». Чекісти вирішили будь-що захопити їх живими. Вони таємно затримали господаря клуні і погрозами змусили до співпраці. Після отримання згоди видали снодійний порошок, який його дружина висипала в парне молоко й увечері занесла повстанцям разом з іншою їжею. Ніби передчуваючи недобре, бандерівці наказали їй випити кухоль молока й посидіти біля них деякий час. І лише потім її відпустили та сіли вечеряти.
Так, 10 жовтня 1951-го о 23:00 оперативно-військова група Ратнівського райвідділу МГБ захопила повстанців живими. «Гриць» через чотири години помер непритомним, а «Мішу» чекісти завезли у в’язницю №1 УМГБ м. Луцька. У МГБ були досвідчені й кваліфіковані спеціалісти у застосуванні різних видів тортур і психотропних препаратів. Вони примусили «Мішу» розказати все, що він знав, і ще майже два місяці давали різні завдання. Довідка Ратнівського райвідділу МГБ: «Ватажок банди ОУН по Ратнівському району Маковецький Михайло Павлович був затриманий 10 жовтня 1951 р. і до 7 грудня 1951 р. не арештовувався, а використовувався в оперативному відношенні».
У березні 1952 року військовий трибунал Прикарпатського військового округу засудив «Сулиму» до розстрілу. Та чи був він насправді виконаний, залишається загадкою. Жителі Хотешова стверджують, що через кілька років Михайло Маковецький несподівано приїхав у село. Пожив у знайомих, спілкувався з різними людьми, а потім виїхав із села й більше його ніхто не бачив.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
Зараз також читають: Історія Волині: «На дорозі Мельники-Речицькі – Поступель із власного кулемета убив двох большевиків…»
