Сімейка дятлів, яка цієї весни видовбала собі дупло у стовбурі старої яблуні, вже двічі дарувала мені сюжети для рубрики про природу...
Сімейка дятлів, яка цієї весни видовбала собі дупло у стовбурі старої яблуні, вже двічі дарувала мені сюжети для рубрики про природу.
Не забарився й третій. Кілька днів тому помітила на гілці поблизу дупла якусь пташку. Вона сиділа так довго і так незворушно, що я навіть в якусь мить подумала: можливо, це вітер щось закинув туди. Та, підійшовши ближче, впізнала... зозулю! У гнізді щось вовтузилося, долинав писк, але з дупла на час моїх спостережень так ніхто і не з’явився. Полетіла, зрештою, і зозуля, можливо, налякана моєю присутністю. Але чого вона прилітала і так довго спостерігала за гніздом? Невже підкинула туди весною яйце, а тепер прилетіла кликати дитя до теплих країв? Кажуть, зозулі відлітають туди найпершими, тому й називають їх птахами, які володіють ключами від вирію. — Зозуле, зозуле, дай ключі від вирію! Пошлю туди своє серце. Зігрітися.
