Двоє молодих чоловіків уважно розглядали вітрину у м’ясній крамничці на Північному ринку, а тоді звернулися до продавщиць:..
Двоє молодих чоловіків уважно розглядали вітрину у м’ясній крамничці на Північному ринку, а тоді звернулися до продавщиць:
– А у вас є сертифікат на продукцію, якою ви торгуєте? Можете його показати? – Та у нас все свіженьке, ми щодня завозимо товар! – обурилася одна із продавців. Її підтримала жінка, яка щось уже купила, але не встигла відійти від прилавка. – Та раз вони тут мають точку, то й документи на неї є! Але ж молоді люди просили показати документи не на «точку», а на конкретний товар. І мали на це підстави. Бо свиняча голова, яка вже другий день красувалася на вітрині, була така маленька, що мимоволі викликала роздуми: «І за що вкоротили віку такому юному поросяті?». Та й сало на вітрині було лиш на палець... А саме його хотіли купити хлопці. – А ви покуштуйте! – привітно щебетала продавець. – У нас сало хоч і тоненьке, але м’якеньке! Хлопці непевно потупцювали біля прилавка, доки один із них не махнув рукою: «Ну, добре, повіримо вам на слово!». А ось мені вірити на слово чомусь перехотілося. Бо коли документи були б в порядку, то чи так складно їх показати? Висновки напрошуються самі. Принаймні я більше у цей магазинчик не піду.
