«Перед святами пішов у поле оглянути свої дев’ять соток. Із узбіччя дороги, залитої водою, майже з-під ніг випурхнула сірувато-бура самичка жайворонка польового. З північного боку трав’яної купини у ямці помітив гніздечко, ретельно вимощене минулорічною висохлою травою, а в ньому – трійко крапчастих яєчок...
«Перед святами пішов у поле оглянути свої дев’ять соток. Із узбіччя дороги, залитої водою, майже з-під ніг випурхнула сірувато-бура самичка жайворонка польового. З північного боку трав’яної купини у ямці помітив гніздечко, ретельно вимощене минулорічною висохлою травою, а в ньому – трійко крапчастих яєчок.
Пташата з них вилуплюються протягом 13-14 днів. Ця обставина мене стривожила, адже почалися весняно-польові роботи. За метр від гнізда встромив у землю кілок. Міркував: він повинен насторожити тракториста. А якщо ні? Зі своїми сумнівами пішов до родича – Григорія Петровича Шума, біля городу якого виявив гніздо, щоб порадитися, як його врятувати. Тепер живу із надією на щасливий кінець цієї історії. Так хочеться, щоб у небесній блакиті ніколи не вмовкав життєстверджуючий спів жайвора. До речі, самичка не співає, у неї інші клопоти. А самець злітає майже вертикально вгору на сто і більше метрів і дзвінким голосом зачаровує і свою жайворівну, і людей, доки потомство не залишить гніздо. А відбувається це зазвичай на 21-й день». Розповів про свою пригоду орнітолог-любитель Павло Шесталюк із села Хворостів Любомльського району.
