Нещодавно наша газета повідомляла про успіх волинської легкоатлетки Олени Яновської (на фото)...
Нещодавно наша газета повідомляла про успіх волинської легкоатлетки Олени Яновської (на фото), яка брала участь у молодіжному чемпіонаті Європи, що відбувався у місті Острава (Чехія). Виступаючи у складі естафети 4х100 метрів, студентка-п’ятикурсниця Інституту фізичної культури і здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки завоювала золоту медаль. Крім того, Олена фінішувала шостою в бігу на 100 метрів з бар’єрами, що теж є високим результатом
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ Після сля повернення з континентальної першості у Луцьк наш кореспондент зустрівся з Оленою Яновською і попросив її розповісти про свій шлях у великий спорт, про те, як тренується, як готується до нових стартів, цілком можливо, олімпійських. - Олена, скажу відверто, якось несподівано спалахнула твоя зірочка на європейському небосхилі. Коли і де ти познайомилась і подружилась з “королевою спорту”? - Я – лучанка. Закінчила Луцьку загальноосвітню школу №22. Спортом почала займатись ще у другому класі в секції легкої атлетики, де з дітьми працювала Любов Михайлівна Саган. Я бігала 60 і 100 метрів, стрибала у висоту, довжину. Захоплення це було, так би мовити, оздоровчого характеру. А згодом, завдяки моїй мамі, яка більш професійно займалась легкою атлетикою, я прийшла у групу заслуженого тренера України Михайла Івановича Кліщука. Уже потім я дізналась, що серед вихованців цього педагога – призерка чемпіонату Європи Євгенія Пиркіна, один з найкращих бар’єристів колишнього Радянського Союзу, а нині член Міжнародного Олімпійського комітету Валентин Балахнічов... Після кількох років тренувань я перевагу віддала бар’єрному бігу і стрибкам у довжину. Однак після перелому ноги я змушена була залишити стрибки, оскільки давалася взнаки ця травма під час приземлення. - Я чув, що у свій час лікарі взагалі заборонили тобі займатись спортом... - Так, тривалий час я навіть змушена була ходити на милицях. Багато хто ставив хрест на моїй спортивній кар’єрі. А мені у це не хотілось вірити. І завдяки моєму університетському наставнику Жанні Мудрик, а згодом тренеру Сергієві Черненкові я знову вийшла на бігову доріжку. - Сьогодні ти – майстер спорту з легкої атлетики. Коли виконала цей високий норматив? - Це було уже після того, як я залікувала травму, коли навчалась на другому курсі Волинського національного університету. Я виступала на розіграші Кубка України в Ялті. У бігу на 100 метрів з бар’єрами показала на той час свій найкращий результат – 14,15 секунди, що дало право на присвоєння мені почесного звання. - А коли тебе у збірну України вперше запросили? - Восени 2010 року. З того часу мене викликають на усі навчально-тренувальні збори “молодіжки”, де я “спеціалізуюсь” у бігу на 100 метрів з бар’єрами. - Цікаво, а як в естафету потрапила? - У цьому виді, чесно кажучи, я не планувала виступати, хоч хотілось спробувати себе і тут. І ось коли одна з спринтерок травмувалась і на тривалий час вибула з четвірки, тренери запропонували вийти на доріжку мені. Мабуть, я виправдала їхні сподівання, бо на чемпіонат Європи в естафеті 4х100 метрів була заявлена. - Розкажи, хто були твої партнерки по команді, про суперниць, на якому етапі ти бігла? - Мені довірили незвичний для мене перший етап, адже 100-метрівку я бігаю по прямій, а тут необхідно було дистанцію долати по віражу. Я передавала естафетну паличку Дарині Піжанковій, яка до цього старту уже здобула в Остраві срібну медаль на дистанції 100 метрів і золоту – на 200-метрівці. До речі, Даша – виняткова спортсменка. За три дні чемпіонату Європи вона брала участь у семи(!) фінальних забігах. На третьому і четвертому етапах за збірну України відповідно бігли Вікторія П’ятаченко і Уляна Ленська. Можете уявити нашу радість, коли ми стали чемпіонками, випередивши сильних суперниць з Франції, Німеччини, Голландії, Росії, Польщі... - Якщо я не помиляюсь, то збірна у Чехії встановила новий рекорд України. - На фініші судді зафіксували такий час - 44.00,20. Так швидко в Україні “молодіжка” ще не бігала. - Як тобі вдається поєднувати навчання і спорт? - Щодо навчання, то тут повний порядок. Я вже маю диплом бакалавра. Продовжую навчання у магістратурі. Думаю, що викладачі не мають до мене претензій щодо навчання, адже я намагаюсь усі іспити здавати тільки на “відмінно”. Велику підтримку відчуваю з боку обласної школи вищої спортивної майстерності, яку очолює Петро Чикида, а також обласної ради ФСТ “Колос” і її голови Анатолія Кліша. А ось що стосується тренувань, підготовки до відповідальних всеукраїнських і міжнародних змагань, то для цього у Луцьку нормальних умов легкоатлети не мають. Найбільша біда в тому, що в обласному центрі немає манежу, де можна було б займатись взимку. Та і влітку в місті немає бігових доріжок для тренувань. Луцький стадіон “Авангард” став чисто “футбольним”, а “королеву спорту”, вибачте, виперли звідси у шию. Тому я змушена була переїхати у Вінницю, де мені створили хороші умови для тренувань. - Олено, наступний рік – олімпійський. Мабуть, мрієш поїхати в Лондон на ігри-2012? - Який спортсмен не ставить собі за мету взяти участь в Олімпіаді. Я – не виняток. Але потрібно свої сили, можливості оцінювати реально. Мені 21 рік. Я поки що виступаю за молодіжну збірну України. В “основі” жіночої команди є чимало сильних і досвідчених спринтерок, які мають високі особисті результати. Найближчим часом вони навряд чи поступляться молодим. Мій особистий рекорд на 100-метрівці з бар’єрами на сьогодні 13.32 секунди. Якщо зумію“скинути” дві десяті секунди за десять місяців, то можна буде думати про Ігри в Англії. Але, мені здається, більш реально планувати участь в Олімпіаді, яка у 2016 році буде проходити в Бразилії..
