ПАМ’ЯТЬ: 34 роки «Волинь» тішила око фотознімками Миколи Зінчука

Він був справжнім Майстром, талановитим фотохудожником, який дивився на світ, на людей — своїх героїв — по-особливому захоплено, залюблено. Тому й фотографії у нього виходили гарними, світлими, цікавими.

А ще Микола був великим трудівником: о шостій ранку йшов щодня до лабораторії, проявляв, друкував, готував знімки в номер, а тоді знову їхав у відрядження, щоб на завтра у секретаріаті редакції був новий запас ілюстрацій. Він і на портреті, викарбуваному на надгробку, з фотоапаратом на грудях.
«Здрастуй, Миколо!». З 65-річчям Тебе! У кожного з нас, хто приїхав учора до могили Миколи Зінчука у Гаразджу, свої теплі й щирі спогади про колегу. Згадуємо, яким веселим і товариським він був. Дорога в найдальший куточок області в компанії з Миколою здавалася коротшою, стільки різних історій про все і про всіх він знав, вмів приперчити розповідь гумором, жартом. Бувало, на півслові перерве балачку і до водія: «Зупинися!». Око фотожурналіста Зінчука могло «зачепитися» і за сільську череду на пасовищі, і за цибатих бузьків на стерні, і за самотнього дуба скраю лісу... Його світлин з пейзажами Волині, з портретами волинян вистачило б не на один фотоальбом.
Сім років спливло відтоді, як Микола Зінчук відійшов у Вічність. Але згадуємо його чи не щодня. Неправда, що незамінних нема. Газета осиротіла без Миколиних фоторепортажів, ми — без його людяної, веселої вдачі.