КIНЕЦЬ КОВЕЛЬСЬКОЇ БАНДИ

Це ж треба, щоб так фатально збіглись обставини. Ввечері 20-ого березня 2002 року, коли начальник Луцького міськвідділу внутрішніх справ підполковник міліції Сергій Швачка відзначав свій 40-й рік народження, у Ковелі, у квартирі №1 по вулиці Лесі Українки, 11 пострілом з пістолета був смертельно поранений старший слідчий в особливо важливих справах слідчого управління УМВС України у Волинській області полковник міліції Федір Литвинюк. А через 50 днів, 11-ого травня, у день, коли Федору Литвинюку виповнилось би 49 років, в Луцьку знову з пістолета пролунало два постріли. Цього разу кулі підкосили Сергія Швачку, якому через декілька днів посмертно було присвоєно звання полковника міліції.
Убивство Сергія Швачки так і продовжує “висіти” у розряді не розкритих. А ось ті, хто посягнув на життя Федора Литвинюка, встановлені і вже засуджені. Нещодавно Волинський апеляційний суд виніс вирок по цій кримінальній справі.
Того вечора Федір Литвинюк поспішав після виконання своїх службових обов’язків додому. До його квартири залишалось лише дві сходинкові площадки між першим і третім поверхами. А до зустрічі з озброєним злочинцем і до фатального пострілу і того менше.
Сусіди Литвинюків Сомчинські з нижнього поверху збирались вранці поїхати у Луцьк на авторинок, щоб придбати нову легкову машину. Оскільки господарям – Олександру та Олені – не було з ким на час від’їзду залишити дворічну Христинку, хазяйка попросила побути з нею свою рідну сестру Інну Івануху. Олександр висадив усіх трьох біля будинку, в якому проживав, а сам поїхав поставити на стоянку свій старенький автомобіль.
Через декілька хвилин після того, як жінки з дитиною зайшли у квартиру, хтось несподівано подзвонив у двері. Коли сестра хазяйки відчинила їх, у коридор буквально увірвались троє на вигляд молодих і дужих чоловіків у чорних масках і куртках. Вдаривши Інну по голові, вони потягнули її у кімнату, де була Олена, скрутили обом руки, поклали на підлогу і почали вимагати гроші, які нібито мають бути в оселі Сомчинських. Дитина почала кричати.
Шум і гомін почув Федір Литвинюк, який саме в цей час зайшов у під’їзд свого будинку. Досвідченого правоохоронця-професіонала це не могло не насторожити. Він побачив привідчинені двері квартири, з якої доносився крик, натис на дзвінок і зайшов у коридор. Відчуття, що тут щось коїться неладне, не зрадило полковникові міліції. З прихожої він побачив, що до нього наближається чоловік у масці і з пістолетом у руці, який крикнув до Литвинюка: “Відійди, буду стріляти!” Зрозуміло, що Федір Федорович не злякався. Міцними руками він схопив незнайомця за куртку. У цю мить пролунав постріл. Один-єдиний, у груди, але смертельний. Полковник схилився на підлогу, а бандит, вискочив з під’їзду і побіг між будинками.
Двоє його напарників теж, зрозумівши, що їм не до чужих грошей, відчинили двері балкона і повистрибували на подвір’я.
Коли через декілька хвилин на місце події прибула “швидка допомога”, слідчо-оперативна група Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ, полковник, який, до речі, був у цивільному одязі, уже не подавав ознак життя. На підлозі біля дверей квартири слідчі виявили відстріляну гільзу пістолета “ТТ”. А на вулиці біля під’їзду знайшли маску з прорізами для очей, виготовлену зі спортивної шапочки.
У ході оперативно-розшукових заходів вдалося встановити, а згодом і затримати 32-річного експедитора одного з місцевих підприємств, раніше засудженого на десять років позбавлення волі за тяжкі злочини Ростислава Мирончука. До речі, це – прізвище його дружини, яке він взяв собі для прикриття відразу після повернення з місць ув’язнення майже за рік до закінчення повного строку у зв’язку з амністією. Справжнє його прізвище – Кущ.
Було встановлено, що того вечора у квартиру Сомчинських разом з Мирончуком вдерлись 23-річний охоронець Ковельського ломбарду Віктор Мельник і майже на рік молодший від нього Віктор Сесюк, який ніде не працював. Під час судового засідання вони не заперечували, що втрьох вчинили напад на квартиру. Ось тільки кожен у своїх свідченнях вигороджував себе. Мирончук, наприклад, клявся, що не бив і не погрожував зброєю господарці помешкання, а лише “благав” віддати гроші. Коли ж після непередбачуваного дзвінка у двері він намагався “спокійно” вийти з квартири, то незнайомець у цивільному одязі (це і був полковник міліції) умисне вдарив його парасолькою в око. Після цього, як пояснив підсудний, “не контролюючи себе, дістав пістолет і вистрілив навмання у бік дверей. Убивати незнайомого не хотів...”
Інший учасник бандитського нападу – Віктор Мельник – розповів, що саме Ростислав Мирончук запропонував йому і його тезці Віктору Сесюку піти на це пограбування. Перед дверима усі троє натягнули на обличчя шапочки-маски і саме він натиснув дзвінок. Він теж доводив, що не погрожував жінкам, не бив їх, а коли втікав через балкон, то випадково рукою “зачепився” за золотий ланцюжок жінки, яку примусили лягти на підлогу...
Після вбивства Федора Литвинюка, як пояснював Ростислав Мирончук, він передав зброю, з якої стріляв під час нападу, своєму знайомому 27-річному Валентину Савочкіну. Згідно із судово-балістичною експертизою, гільза, вилучена на місці вбивства полковника Федора Литвинюка, відстріляна саме із пістолета “ТТ”, що належав Ростиславу Мирончуку.
Під час засідання судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Волинської області під головуванням судді Ярослава Олексюка на лаві підсудних, крім вже згаданих, було ще троє осіб. Це 31-річний Ярослав Кравець, який ніде не працював, 28-річний робітник вагонного депо Валентин Савочкін та на три роки молодший від нього Ігор Серьожкін. Ціла організована група.
Чим же займались ці молоді люди? Четверо із згаданих – викраданням у Ковелі і на території району автомобілів, вимаганням за їх повернення значних сум грошей, як правило, у доларах, крім того, – незаконно заволодівали майном, придбали вогнепальну зброю, організовували розбійні напади.
За декілька років у Ковелі злочинці (зрозуміло, що не кожен з них брав участь в усіх “операціях”) викрали більше десяти автомобілів “Ауді-80”, “Ауді-100”, “Мазда-323”, “Фольксваген-Джетта”, “Фольксваген-Пасат”, незаконно заволоділи ще трьома машинами “Ауді”, котрі стояли у дворі одного з потерпілих. І майже у кожного з власників цих транспортних засобів злочинці вимагали за повернення їх іномарок від 500 до 3000 американських доларів.
А скільки на рахунку згаданої групи епізодів бандитизму і розбійних нападів...Так, 16-ого жовтня 2001 року, маючи ключа від квартири громадянки Я., злочинці у масках і рукавицях проникли у кімнату, де спала хазяйка. Як вона пояснювала, її схопили за горло, притисли до ліжка, почали знущатись, бити, запхавши в рот шмату, щоб не було чути крику. Зрозуміло, що при цьому вимагали гроші і дорогоцінності, приставивши до голови пістолет і погрожуючи вбивством. Під час нападу злочинці забрали з помешкання 800 доларів США і 200 гривень, 1000 польських злотих, золоті ланцюжки, обручку, кулон, хрестики, сережки, а також різні срібні прикраси. Всього речей на суму понад 9000 гривень.
А ось ще один епізод. 20 березня 2002 року після 18-ї години (це за годину до нападу на родину Сомчинських, де було застрелено Литвинюка – прим. авт.) двоє бандитів, приховуючи свої обличчя під масками, увірвались у квартиру підприємця, який скуповував ювелірні вироби на ринку, побили його, зв’язали руки, ноги і влаштували у помешканні обшук. Під час “ревізії” у господаря було забрано 940 гривень і понад 50 (!) найменувань дорогоцінних прикрас, зокрема, обручки, печатки, каблучки, браслети, сережки, ланцюжки, підвіски, монети, годинники... на загальну суму 18680 гривень.
Ще один фінал у цій кримінальній справі видався, на мій погляд, дещо несподіваним. Попереднім слідством Валентину Савочкіну та Ярославу Кравцю були пред’явлені обвинувачення в тому, що вони у квітні 2001 року на основі організованої злочинної групи створили банду, на озброєнні якої був пістолет “ТТ”. Його придбав Кравець, який вважався керівником банди. У подальшому до неї були залучені інші особи, які займались незаконним заволодінням транспортних засобів. Тому-то їх дії і кваліфікувались в суді, як організований бандитизм. Однак, про те, що Ярослав Кравець став керівником цієї групи, здійснював загальне керівництво, підбирав нових учасників, займався встановленням зв’язків з потерпілими та вимаганням грошей, розподіляв кошти, здобуті злочинним шляхом, досудовим розслідуванням було доведено лише частково. Як підсумок – Ярослава Кравця було засуджено на п’ять років позбавлення волі. А на підставі Закону України “Про амністію” його звільнено від призначеного покарання, і ще під час оголошення вироку випущено з-під варти у залі судового засідання.
Щодо інших злочинців, то Ростислава Мирончука (Куща) засуджено на довічне позбавлення волі. Валентин Савочкін і Віктор Мельник отримали по десять років. Віктора Сесюка засудили до восьми років ув’язнення. Хоча і тут є запитання: чому слідство не вирішило питання про притягнення Мельника і Сесюка до відповідальності як співучасників вбивства? Ігор Серьожкін позбавлений волі на два роки.
Після оголошення вироку я попросив головуючого під час засідання судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Ярослава Олексюка поділитись своїми думками про цей процес.
– Ярославе Миколайовичу, знаючи ваш великий досвід роботи, скажіть, ця справа була складною для розгляду?
– Враховуючи обсяг справи – 14 томів, – а також той факт, що підсудні в основному не визнавали своєї вини, справа виявилась досить непростою. І ще одна складність: якби слідство було проведено на високому професійному рівні, то проблем у судової палати не було б. А так, коли ви знайомились з вироком, то бачили, що багато статей було виключено з обвинувачення за недоведеністю.
– У чому особливість цієї справи?
– По-перше, мова йшла про трагічну загибель працівника міліції — слідчого з величезним досвідом роботи, який до останньої миті свого життя виконав свій громадянський обов’язок, хоч, як ми кажемо, не був у ці хвилини при виконанні свого службового обов’язку. До речі, після цього епізоду потягнулася ниточка до розкриття інших тяжких злочинів, вчинених цією групою.
– Як вели себе підсудні під час судових засідань?
– Усі стверджували, що докази на попередньому слідстві у них добуті незаконним методом: під фізичним і психічним насильством працівників міліції. Зізнались лише у декількох епізодах із 28, зокрема і в убивстві полковника Федора Литвинюка. Позиція їх захисту була побудована на тому, що підсудні вважають себе непричетними до більшості пред’явлених їм обвинувачень. Тому обвинувачення будувались на доказах, отриманих на попередньому слідстві.
– Якби в Україні ще існувала виняткова міра покарання – розстріл, чи винесли б ви такий вирок стосовно Ростислава Мирончука?
– Мирончук у свій час уже відсидів майже десять років за розбійні напади зі зброєю. Недосидівши десять місяців і 18 днів до закінчення строку, він був звільнений, як кажуть, по амністії – умовно-достроково. І відразу ж того місяця як вийшов на волю, він придбав вогнепальну зброю – пістолет “ТТ”, сформував банду і знову вчинив злочин. То про яке виправлення і перевиховання може йти мова? Так що нові злочини, скажемо так, тягнули б на смертну кару.
– Ярославе Миколайовичу, скажіть, чому, на ваш погляд, тривалий час злочинці чинили розбій на очах в усього міста, і не були затримані, не розкривались злочини?
– Тут можна сказати однозначно: через недбале ставлення до виконання своїх службових обов’язків правоохоронних органів, зокрема, працівників Ковельського міськрайвідділу внутрішніх справ. Скажу відверто: якби не останній злочин, що коштував життя людини, і не мобілізація усіх сил на розкриття вбивства Федора Литвинюка, то не виключено, що ця низка перерахованих злочинів так би і залишалась нерозкритою...
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ.