З’явилися нові відомості про те, що гетьманське золото досі в Англії...
З’явилися нові відомості про те, що гетьманське золото досі утримує англійський “Bank of England” Нещодавно одна з газет опублікувала інтерв’ю з президентом Української іноземної юридичної колегії Данилом Курдельчуком (до речі, нашим земляком), у якому є сенсаційне повідомлення: в активі Ін’юрколегії знаходиться справа, пов’язана з спадщиною гетьмана Павла Полуботка. Мова йде про золото, покладене синами гетьмана в 1723 році в один з лондонських банків. Цікаві деталі про цей скарб наводить Станіслав Цалик у часописі “Мир денег”. Там опублікована його велика стаття “Український “острів скарбів”, або Таємниця гетьмана Полуботка”. Автор аргументує свої висновки публікацією професора історії Олександра Рубця, вміщеною в часописі “Новое время” за 1907 рік. Професор віднайшов в архівах розповідь англійського шкіпера, який нібито в 1723 році віз до Лондона “двох молодих українців у супроводі похилого наставника”, котрі “ледве затягнули” на корабель важкі барила. В Лондоні незнайомці попросили шкіпера провести їх до контори Ост-Індської компанії. За твердженням шкіпера, в тих барилах було 200 тисяч золотих червінців, котрі здали на збереження в банк під 4 відсотки річних. Згідно з умовами, внесок мали право одержати Павло Полуботок і його спадкоємці або уповноважені особи. До речі, за легендою гетьман заповідав скарб Україні при умові, коли вона стане незалежною самостійною державою. У 1908 році 350 нащадків гетьмана провели на батьківщині Полуботка, в старовинному українському місті Стародуб (тепер воно на території Брянської області РФ) з’їзд. Нащадки делегували до Лондона відомого адвоката Кулябка-Корецького, який з’ясував, що Ост-Індська компанія ліквідована ще в 1858 році. Всі її активи, в тому числі й скарб Полуботка, перейшли до “Bank of England”. Станіслав Цалик уточнює, що згодом це з’ясувала лондонська резидентура радянської розвідки. Цалик наводить сенсаційні й загадкові факти, пов’язані з розстрілом сина українського класика Юрія Коцюбинського, котрий був послом у Відні. Як стверджує автор публікації, в посольство звернувся Остап Полуботок (прямий нащадок одного з синів гетьмана), який проживав у Бразилії. В Остапа була фотокопія документа про банківський рахунок (оригінал він зберігав у надійному місці) і запропонував свою угоду: тодішній уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки на основі документів нащадка добивається повернення скарбу Україні, а за те Остап Полуботок повинен одержати один відсоток від суми вкладу. Посол України Коцюбинський почав вирішувати справу і на переговори до нього прибув представник “Bank of England” полковник Роберт Мітчелл. Насамперед він вимагав доказів достовірності документа, пред’явленого Остапом Полуботком, а потім признався, що скарб гетьмана не можна повернути Україні. Річ у тому, що за 200 років “набігла” така сума, що вилучення цих фінансів з системи Англії дуже негативно позначиться на економіці країни. Можна домовитися хіба що про певну торгово-економічну угоду між країнами. Незабаром утворився СРСР, українські посольства були ліквідовані, Юрій Коцюбинський повернувся в Україну і згодом його заарештували, а потім розстріляли як “іноземного агента”. Можливо, до цього призвела розмова з англійським полковником Робертом Мітчеллом. Часопис “Мир денег” нагадує, що в роки Другої світової війни Англія надавала допомогу Радянському Союзу, але за неї він мусив дорого заплатити. За словами Цалика, 27 грудня 1947 року в Москві укладено угоду, згідно з якою воєнна допомога Англії мала компенсуватися тим, що СРСР... відмовляється від претензій на скарб Полуботка. Підписали угоду член Президії ЦК КПРС Мікоян і посол Англії в СРСР Петерсон... Щоправда, Цалик не був знайомий з документом, інформацію подає за свідченням державця, який не захотів назватися. Офіційний Лондон був стурбований не тільки тим, що нащадки Полуботка намагалися одержати певну частку від скарбу. Найбільше занепокоєння англійського уряду викликали висновки таємної комісії на чолі з Сусловим. У склад цієї комісії “для годиться” потрапила серед інших український історик Олена Апанович. За її словами, золотий фонд Полуботка на 1 січня 1965 року з відсотками, що набігли за 242 роки, становив трильйон фунтів стерлінгів. Для порівняння: такий трирічний бюджет Франції. Після того, як Микиту Хрущова зняли з найвищих посад, таємна комісія нібито припинила своє існування. Однак у січні 1968 року з’являється друга міжурядова угода, яку від СРСР підписав глава уряду Олексій Косигін. Відповідно до угоди, обидві сторони скасовують фінансові й майнові претензії держав і приватних осіб, що виникли після 1 січня 1939 року. Видно, що англійський уряд прогадав, адже спадщина Полуботка відноситься до 1723 року, й тому під цю угоду не підпадала. Тому під час візиту міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе до Лондона 1986 року було укладено ще одну угоду про відмову від взаємних претензій, що виникли до 1939 року. Зрозуміло, що всі ці угоди втратили силу після 1 грудня 1991 року, відколи Україна стала незалежною, такою, про яку мріяв Павло Полуботок і якій заповідав повернути свій скарб для утвердження самостійної держави. Скарб гетьмана має належати Україні. Цілком реально, щоб Англія повернула його частинами впродовж визначеної кількості років. “Слід утворити урядову комісію, яка всебічно вивчила б справу Полуботкового скарбу й повела належні переговори з урядом Англії,— пише в “Столиці” відомий письменник і публіцист Сергій Плачинда. — Звісно, таке може здійснити лише український уряд, український Президент. Тому маємо боротися, аби Україну очолили національні державці Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Олександр Мороз...”. Любомир ПАХОЛОК.
