У столиці Болгарії поблизу будинку з меморіальною дошкою, де проживав Михайло Драгоманов, стоять смітники. І про те, що тут рік мешкала Леся Українка — жодної згадки...
У столиці Болгарії поблизу будинку з меморіальною дошкою, де проживав Михайло Драгоманов, стоять смітники. І про те, що тут рік мешкала Леся Українка — жодної згадки.
Світлана БОГДАН, професор, завідувач кафедри історії та культури української мови СНУ ім. Лесі Українки
«Неначе цвяшок, в серце вбитий» тримає моя пам’ять одну з найщемливіших і водночас найбажаніших подій квітня минулого року: здійснилася одна з моїх давніх мрій побувати там, де впродовж більше року (1894-1895 рр.) в родині Драгоманових жила Леся Українка. Якраз видалася славна нагода: в Софійському університеті проводилася Міжнародна наукова конференція. Це й стало спонукою вирушити врешті-решт у дорогу й реалізувати власну «ідею-фікс»: пройтися вулицями столиці Болгарії, подихати повітрям біля підніжжя Вітоші, побачити на власні очі улюблену Лесину Владаю, посидіти в аудиторіях, які ще слухали знаменитого професора Михайла Драгоманова, а головне — доторкнутися рукою до будинку, який ще пам’ятає цю славну родину. Омину деталі наших пошуків, таких омріяних і до дрібниць відомих із листів Лесі Українки, вулиці Денкоглу та будинку 46, де мешкали Драгоманови (і цілісінький рік — зауважмо! — Леся Українка). Не буду втомлювати також докладним описом моїх відчуттів-потрясінь, що просто переповнювали повінню моє серце в мить, коли ми з колегами й двома славними болгарськими студентками-україністками Лілею та Марією розшукали і вулицю, і будинок (про це уважний читач може здогадатися зі світлин), зверну увагу лише на кілька просто-таки неймовірних обставин, які приголомшили мене вкрай. Поруч із будинком, який знаходиться в напівзруйнованому стані, зокрема, другий поверх (на першому — піцерія) рядочком стоять контейнери для сміття (невже іншого місця нема?), за якими ледве видно меморіальну дошку, на якій написано: «Тук живя и твори от 1889 до 1895 г. изтькнатият украински учен-историк и общественик, професор в Софийския университет Михайло Драгоманов» (я марно оббігала будинок із іншого боку: все ще не вірилося, що про Лесине перебування тут — жодної згадки). А гіркотна думка про те, де відшукати сучасних Терещенків і Ханенків, які відновлять помешкання Драгоманових і, створивши тут, скажімо, український культурний центр, допоможуть пізнати болгарам, світові — Україну, а нам — самих себе, не полишає мене відтоді й дотепер. Де ви, сучасні меценати? Добродії… Так хочеться, щоб на цей раз мене було почуто…
