Маленька лучаночка Юля Неділько, яка з’явилася на світ на 24-му тижні розвитку і вміщалася на долоні, у свої два роки «з хвостиком» виглядає «дорослішою» за однолітків...
Маленька лучаночка Юля Неділько, яка з’явилася на світ на 24-му тижні розвитку і вміщалася на долоні, у свої два роки «з хвостиком» виглядає «дорослішою» за однолітків...
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
У красивому бальному платті, з трояндочками в кісках наймолодша донечка Володимира та Софії Недільків серйозно позує перед фотооб’єктивом, як справжня модель. Щоправда, в мами на руках. Бо стомилася після відвідин поліклініки, набігалася, та й спатки пора. Юля вже ходить у дитсадок, а цими днями трішки прихворіла, то ж від неньки — ні на крок. З дівчинкою ми вперше познайомилися тоді, коли вона була у кювезі, спеціальному «інкубаторі» для недоношених діток. Ситуацію ускладнювало те, що 500-грамова крихітка потребувала хірургічного втручання. У неї була відкрита так звана баталова протока — з’єднання між аортою і легеневою артерією, що забезпечує ембріональне живлення. Викликали кардіохірургів із Києва, які провели операцію, щоб налагодити нормальний кровотік. А далі фахівці обласного дитячого територіального медичного об’єднання взяли «чемпіонку з недоношеності» під свою опіку. Кілька місяців виходжували, поки загроза відступила. Історія про крихітну Юлечку, яка вперто боролася за життя, про її батьків, родину, що поклала всі сили, аби врятувати дитинку, схвилювала наших читачів. Люди телефонували, цікавилися самопочуттям героїні нашої публікації. І коли торік ми розповіли, що в Юлі фахівці зі столичного Інституту отоларингології виявили проблеми зі слухом, що дівчинці терміново необхідні якісні слухові апарати, ця інформація не пройшла непоміченою. — Ми дуже вдячні газеті «Волинь», яку читають і люблять тисячі людей, і не тільки в нашій області. Завдяки Інтернету з газети одержують новини з рідного краю навіть у США. Ми були дуже здивовані, коли одного дня пролунав телефонний дзвінок від чоловікового товариша, який давно живе із сім’єю в Америці. І Віталій Мінчук із дружиною, і його сестра Марія, родом із села Машів Любомльського району, довідавшись там, за океаном, про нашу Юлю, вирішили допомогти в придбанні слухових апаратів, які коштували майже 18 тисяч гривень. Підтримали нас і мої земляки з церкви, що в селі Розничі Маневицького району. Виділив допомогу й благодійний фонд Ігоря Палиці. Одна жінка принесла гроші, але не назвалася. Завдяки людській доброті й милосердю ми змогли, не втрачаючи дорогоцінного часу, «відвойовувати» право чути, вчитись розмовляти, — розповідає Софія Володимирівна, багатодітна мама, гідна найвищої поваги за невтомну працю, терпіння й наполегливість у всьому, що стосується здоров’я й виховання дітей. Живе сім’я у звичайній тісненькій двокімнатній квартирі, яку Володимир і Софія одержали, працюючи на ВАТ «Хліб», доплативши 40 відсотків її вартості. Дивним чином тут поміщаються шестеро дітей і при цьому в помешканні завжди затишно й прибрано. Навіть тепер, коли затіяли ремонт у ванній та на кухні. Старші сестрички і брат Юлю люблять та доглядають. Світланка, студентка педколеджу, навіть розвиваючі заняття проводить. І мама визнає, що у неї це найкраще виходить. Хоча усі в сім’ї дбають, щоб дівчинка ні в чому не відставала від ровесників. Для цього й оформили її у два рочки в спеціалізований дитсадок, де дітей з вадами слуху готують до школи, навчають говорити, читати, писати. — Фахівці кажуть, що залишки слуху в нас є, інтелект — на відповідному віковому рівні, тому стараємося, щоб Юля й надалі добре розвивалася. Збираємося знову до Києва, щоб там зробили аудіограму, дали подальші рекомендації. До обласних спеціалістів регулярно навідуємося, за слуховими апаратами стежимо, вставочки міняємо, хоч вони й недешеві. Головне — навчитись слухати, — не втрачають оптимізму батьки. Поки що Юля тільки пробує вимовляти найпростіші слова, але вона кмітлива і вперта, тому Недільки не втрачають надії, що з Божою допомогою у неї все буде гаразд. — У садочку — кваліфіковані сурдопедагоги, вихователі. Я була на занятті п’ятирічних діток із порушеннями слуху, чула, як вони читають, дехто навіть краще, ніж вихованці звичайних дитсадків. У Юлі в групі вже й подружка є. Ми з пологового будинку — друзі по нещастю. Та дівчинка народилася вагою 740 грамів, також має проблеми зі слухом. Є дітки і з районів. Звичайно, нам потрібно більше працювати зі своїми донечками й синочками і при цьому дуже берегти їх від інфекцій, простуд. Але опускати руки не можна, — каже Софія Володимирівна, пригортаючи малу пестунку. Дивлячись у розумні, не по-дитячому серйозні оченята Юлечки, віриться, що вона, як і старші діти Недільків, буде тішити батьків успіхами. Її сестрички і брат мають багато захоплень, перемагають в олімпіадах, вчаться в музичній школі. Тож Юлі є в кого вчитися працелюбності.
