19 грудня 85-річний ювілей відзначила талановита вишивальниця, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Антонівна Ольхова (на фото)...
19 грудня 85-річний ювілей відзначила талановита вишивальниця, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольга Антонівна Ольхова (на фото). Її роботи не раз демонструвалися на виставках, фестивалях, святах народних ремесел у Києві, Львові, Луцьку. На виставці «Чарівна скриня Ольги Ольхової» у Волинському краєзнавчому музеї глядачі мали змогу побачити понад три сотні найкращих творчих робіт майстрині! Сьогодні про свою бабусю розповідає Ольга Ольхова-молодша, онука, член Національної спілки письменників України, кандидат наук із соціальних комунікацій, викладач Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
Ольга ОЛЬХОВА
Ольга Ольхова — ми з нею тезки, подруги, однодумці, хоча вона передусім – моя бабуся, про яку в ці дні так хочеться сказати найтепліші слова. Сказати щиро, адже бабуся Оля — багато в чому для мене орієнтир. Бабуся — чудова господиня. І хоч вона давно поступилася робочим місцем на кухні моїй мамі, все одно залишається у цій почесній ролі. Особливо це відчувається напередодні свят, адже всі приготування мама узгоджує із бабусею, лунають і дзвінки з Ковеля, де живе мій дядько з сім’єю: «Мамо, а як заправляти пісний борщ?». І я з Києва можу зателефонувати і перепитати, чи варто додавати до куті горіхи? І не важливо, що ці рецепти ми знаємо напам’ять, важливо, що основний інгредієнт цих страв — це бабусині поради, коментарі й сила–силенна історій, що супроводжують приготування. Бабуся — неймовірна оповідачка. Тримаючи в пам’яті незліченну кількість життєвих історій, вона щоразу доповнює їх новими яскравими деталями, обов’язково знаходить перегуки з сюжетами літературних творів, адже дуже багато читає, цікаво коментує, порівнює, переказує, дослівно цитуючи з пам’яті, і постійно просить ділитися з нею усім, що я прочитала. Часто буває і навпаки, коли бабуся рекомендує до прочитання ту чи іншу книгу. У нас із нею справжній літературний клуб. Бабуся — берегиня традицій. Народилася вона на Полтавщині, у селі Хорошки неподалік від Лубен, у козацькій родині, вийшла заміж у Якутську за мого діда–забужанина, і вже понад 50 років живе на Волині. Тому у своїх вишивках і виробах з бісеру намагається закарбувати багатющу палітру української культури, працюючи у різних техніках — волинському занизуванні, полтавському білим по білому, буковинській низинці, рідше вишиває хрестиком, дуже любить мережки і декоративні шви, постійно вчиться, вдосконалює й урізноманітнює візерунки. Буває, що кілька днів перемальовує їх, шукаючи гармонії — отака вона мисткиня. До художнього розуміння українського прикладного мистецтва бабусю долучила її старша подруга нині покійна Наталія Георгіївна Гуль, українська аристократка й інтелектуалка, про яку бабуся дуже часто згадує як про жінку, яка багато в чому сформувала її смаки та погляди на життя. Мистецькі пошуки розділяла бабуся і зі своїми подругами у царині вишивання та бісероплетіння, відомими на Волині та за її межами Надією Гаврилівною Горлицькою, Іриною Дмитрівною Сензюк та Марією Пилипівною Дімун. Не раз вони збиралися й у нас вдома, де за веселими розмовами та дискусіями народжувалися нові знахідки на полотні чи бісерному станочку. Цих жінок уже нема, проте пам’ять про них бережуть їхні твори та люди, які їх не забувають. Бабуся Оля — уважний і розважливий педагог, адже до кожного зі своїх дітей, онуків і вже навіть до правнуків у неї свій особливий підхід – кого заохотить похвалою, кому скаже чітке зауваження, кого спонукає до дії хитрістю, у кожному знайде неповторну і добру рису. Пам’ятаю у дитинстві, коли бабусі потрібно було нагодувати нас — онуків — манною кашею, вона придумувала перегони, проте переможцями якось непомітно ставали всі. Просто хтось отримував роль капітана імпровізованої з вуличної лавки ракети, хтось інший – ставав головним дослідником рослинності нововідкритої планети (тут проявлялася бабусина надзвичайна любов до рослин, адже вона за фахом – агроном), ще були ролі відслідковувача космічних зорепадів і переговірника з мешканцями інших цивілізацій. Ігри ніколи не повторювалися, а каша була завжди з’їдена непомітно і весело. Бабуся — невтомна оптимістка та життєлюбка. Своєю енергією вона заряджає і тих, хто поруч. Гуртує навколо себе цілу родину – дітей, онуків і правнуків, племінників та їхні сім’ї. Єднає любов’ю і мудрістю, умінням навчити без моралізаторства, поділитися досвідом без нехтування іншою думкою. Бабуся Оля просто вміє дарувати свою любов… І насамкінець — вона дуже скромна, саме тому відмовилася від інтерв’ю і, майже напевне, трішки сердитиметься на мене за мою балакучість, але даруй мені, бабусю, просто я тебе дуже люблю. Із днем народження!
