ІРИНА КОНСТАНКЕВИЧ — МОЛОДИЙ І ПЕРСПЕКТИВНИЙ УПРАВЛІНЕЦЬ, ЯКОГО ПОТРЕБУЄ ГРОМАДА ЛУЦЬКА*

Значну частину свого життя Ірина Мирославівна (на фото) присвятила науковій діяльності, пройшла шлях від викладача на підготовчому відділенні ще Луцького державного педінституту до проректора з навчально-виховної роботи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. За цей час вона зарекомендувала себе як талановитий, вимогливий викладач, умілий організатор та менеджер, особистість, яка за будь-яких життєвих ситуацій чинить гідно. Саме такої думки її колеги й ті, кому пощастило навчатися в неї

Ігор Коцан, ректор СНУ імені Лесі Українки, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України:
— З Іриною Мирославівною співпрацюємо вже тривалий час, адже саме на неї ми поклали обов’язки проректора. Під її керівництвом в університеті уперше втілено безліч проектів. Вона вміло поєднує наукову, громадську, управлінську діяльність, легко знаходить спільну мову як із відомими діячами літератури, культури, політики, так і зі студентами, для яких, упевнений, є авторитетом та прикладом для наслідування.
Ці здібності помітив і наш голова Наглядової ради Ігор Палиця, який запропонував їй опікуватися соціальними проектами у своєму благодійному фонді. І хоча вже майже рік, як Ірина Мирославівна працює на посаді заступника голови правління, вона й далі допомагає нашим науковцям, залучає спонсорські кошти в розвиток наукових лабораторій. Ідеться, наприклад, про обладнання для лабораторії біотехнології на біологічному факультеті та придбання «Співомовок Степана Руданського», що вийшли друком у Києві 1880 року під видавничим криптонімом «Н–й Г–ъ Волынський», які поповнили колекцію раритетів Музею Лесі Українки. Громадськості добре відомо, що за підтримки голови Наглядової ради Ігоря Палиці університет задекларував і досить амбітне рішення — збудувати студентське містечко європейського зразка, яке апріорі годі реалізувати без підтримки місцевої влади, зокрема й Луцької міської ради.
Попри активне громадське життя, Ірина Мирославівна понад усе цінує свою сім’ю, шанує, підтримує і продовжує родинні традиції. Як її керівник, колега, друг можу сміливо сказати, що це принципова людина з абсолютно європейським мисленням, яка має власну думку й обстоює її. Переконаний, що Ірина Мирославівна саме з тієї когорти молодих та перспективних управлінців, які вкрай потрібні нашій громаді.

Сергій Романов, учений секретар Науково–дослідного інституту Лесі Українки:
— З Іриною Мирославівною Констанкевич познайомився ще студентом. Вона, тоді молодий викладач, прийшла до нас, третьокурсників, читати надзвичайно складну навчальну дисципліну. Ми відразу відзначили високу обізнаність, ерудицію, знання, фахову підготовку нового педагога, які так вдало поєднувалися з толерантністю, увагою й тією особливою енергетикою, котра схиляє аудиторію до цілковитого порозуміння та плідної співпраці.
І нині можу ствердити, що, обійнявши посаду завідувача кафедри української літератури, а згодом — проректора університету з навчально–виховної роботи, вона не втратила цих якостей, понад те, продемонструвала уміння організувати колектив, правильно поставити завдання й у разі потреби допомогти реалізувати їх.
Переконаний, що в особі Ірини Мирославівни громада нашого міста здобуде не тільки професіонала з найкращими людськими якостями, а й надійного і послідовного захисника своїх прав та інтересів.

Анастасія Шевчик, заступник голови Студентської ради університету, студентка Інституту економіки та менеджменту:
— Як студентці та громадському діячу мені важливо мати однодумців, відчувати підтримку не тільки однолітків, а й тих, хто вже має авторитет та власну життєву позицію. Для мене честь знати Ірину Мирославівну, працювати з нею та навчатися в цієї людини з великою душею, самовіддачею та неабияким запасом знань. Вона взірець жіночої мудрості.

Володимир Ковальчук, голова Студентської ради університету, студент Інституту економіки та менеджменту:
— Ще донедавна був у полоні стереотипу, що жінка не може бути гарним керівником. І лише після знайомства з Іриною Мирославівною зрозумів, як помилявся. Захоплююся її умінням бути водночас гарною матір’ю, дружиною, авторитетним керівником та добрим другом. І вдячний долі за те, що вона подарувала мені можливість працювати під керівництвом такої мудрої жінки.