Пасічники Микола та Олена Максимчуки з села Тараканів Дубнівського району мають у своєму господарстві понад 130 вуликів...
Пасічники Микола та Олена Максимчуки з села Тараканів Дубнівського району мають у своєму господарстві понад 130 вуликів, які утримують на батьківщині дружини — Кіровоградщині, оскільки там сприятливіший клімат і ліпший корм. Подружжя запевняє: якщо уважно спостерігати за життям бджіл, дізнаєшся, як вони працюють, танцюють чи навіть сердяться. А щоб зацікавити своєю справою онука — п’ятикласника Іванка, змайстрували для нього скляний вулик. Зі своїм винаходом об’їздили немало виставок народних промислів
Ярослава ТИМОЩУК
Микола та Олена зацікавилися бджолярством ще будучи студентами. Майбутні чоловік і дружина познайомилися в селі Чернятин Вінницької області, де в технікумі навчалися на зоотехніків. Їхня пасіка розпочиналася з двох вуликів, отриманих у подарунок. Охоче за ними доглядали — і вже незабаром бджолине господарство розрослося до 30 сімей. Тепер же дбають про понад 130 вуликів, які розміщені в Новоукраїнському районі на Кіровоградщині. За словами пана Миколи, там і клімат сприятливіший, і кормова база ліпша. Господар регулярно навідується на пасіку. Порахував, що буває там 76 днів щороку. — Як тільки акація зацвітає, знаю, що пора їхати, — розповідає пан Микола. — Де багато сонця і квітів, там бджоли ліпше медоносять. Раніше на зиму привозив рої додому, але мав більше затрат. Тож із колегою придбали ділянку, встановили сучасне обладнання і промишляємо з цього. Мед відкачуємо за допомогою електрики. Найняли на пасіку сторожа. Адже раніше траплялося, що крали по 2-3 вулики за ніч. Найперша помічниця пана Миколи — дружина Олена Петрівна. Раніше частенько навідувалася на кіровоградську пасіку. А тепер частіше залишається вдома на господарстві, бо діти виросли і живуть окремо. Жінка частує нас медом і проводить в комору. Там зберігається сухий кристалізований мед у мішках, бочки з солодкою продукцією, забрус (воскові кришечки, мед та верхні частинки комірки, зрізані перед відкачуванням із запечатаних медових стільників) і мертві бджоли, які залишаються після зими. З них готують лікувально–профілактичний підмор, помічний при багатьох захворюваннях. Максимчуки рідко хворіють грипом чи застудою. Про користь меду знають чимало, бо читають спеціалізовані журнали й інтернет. У домашній колекції зберігаються журнали «Український пасічник» із 1937 року випуску. А найпам’ятніші моменти сімейної справи зафіксовують у спеціальний фотоальбом. Свій найзнаменитіший — скляний — вулик змайстрували для внука, п’ятикласника Іванка. Хотіли, щоб нащадок цікавився не лише комп’ютером, а й сімейним захопленням. — За склом видно, як бджілка носить нектар, як відкладає яйця, — каже пасічник. — Комаха аж танцює, коли з’являється нектар. Незвичайний вулик ставлять так, щоб бджоли могли вилітати на вулицю. Комахи бояться сонця, тому конструкцію накривають шторкою або махровим рушником. Вулик зроблений на одну рамку, щоб усе було добре видно. Оскільки бджолам ніде сховатися від холоду, то на зиму їх переселяють до основної сім’ї. Із вуликом, що більше схожий на акваріум, пасічники побували на багатьох виставках народних промислів, зокрема і в столиці. Пан Микола пишається: тоді йому вдалося сфотографуватися з колишнім мером Києва Олександром Омельченком. Високопосадовець теж оцінив дивовижний бджолиний будиночок.
На фото: Ще в юності пан Микола знайшов своє покликання.
