АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ

Закінчення. Початок у «Волині» за 26 червня і 1 липня

Андрій БОНДАРЧУК, письменник, журналіст, народний депутат України І скликання

Зрозуміло, шлях до об’єднання гілок українського православ’я непростий. Адже є немало противників єднання. ФСБ, за прикладом свого попередника КДБ, щільно «зарибнила» своїми кадрами ряди священнослужителів, ієрархів. Чого варті лаври, монастирі як залоги Кремля? Але смію висловити свою думку: процес може бути швидким, навіть блискавичним. Усе в руках Всевишнього. До цього, як не дивно, підштовхує сама Москва. Лише сліпий не бачить, що Московська патріархія стала слухняною служницею Кремля, ні в чому не суперечить волі імператора. В унісон із державними ЗМІ Росії виступають православні ЗМІ патріархії. Але тут уже йдеться не тільки про порушення канонів, а й про відступ від Святого Письма.
Недавно впливова німецька газета Frankfurter Allgemeine подала розлогу статтю білоруської письменниці Світлани Алєксєєвіч. Стаття дуже промовиста, бо нечасто зустрінеш такий узагальнюючий і в той же час детальний аналіз того, що проходить в Росії. Вона особливо цінна тим, що це — дзеркало сучасного російського суспільства, в яке з України не заглянеш.
Той, хто ознайомився з нею, вражений масовою зазомбованістю населення РФ, навіть інтелігенції. Сталінізм 30-х, сучасна Північна Корея. Це яскравий приклад того, як з людини за цільовою програмою можна виховати агресора і миротворця, інтелігента і дикуна, зрештою ангела і чорта. Яничарів турки виховували з українських малят, які не пам’ятали свого роду-племені.
«Я втратила багатьох російських друзів, — пише авторка. — Неможливо бачити це натхнення, коли мова заходить про «приєднання» чи «анексію», або про те, що «українцям скоро не буде чого їсти, і тоді вони самі будуть благати про об’єднання». Постійні розмови про богообраність російського народу, про інтереси імперії. Добровольці просяться, щоб дати «бандерівцям». Хто не радіє перемогам, той ворог народу. Всі бажають один одному нових перемог. Погрожують США перетворити їх на ядерну пилюку, обговорюється окупація Європи. Зачищують ЗМІ. Альтернативні джерела інформації знищуються. «День за днем телебачення відроджувало радянські ідеї. А ми думали, що вони вмерли».
Письменниця констатує: є й інша Росія, але вона мовчить. Бо спробуй щось лише сказати… Найбільше ненавидять лібералів, бо через них втратили імперію. Їх вимагають посадити і розстріляти. «Сталінський лексикон повністю відновлений: зрадник, фашистський посіпака. З єдиною відмінністю: сталіністи тепер православні. Православні газети всерйоз називають Путіна святим. Виявляється, що в минулому житті він був князем Володимиром і хрестив Русь. Ходять чутки, що в деяких церквах ікона(!) Путіна замироточила. Святий! Чудотворець! Живе мов монах (а як же Кабаєва? — А. Б.). Він обвінчаний з Росією».
Знаєте, повз цю абракадабру розумній людині не можна пройти. Святотатство і словоблуддя. Монарх імперії — обвінчаний монах? Та він швидше не наречений Росії, а її ґвалтівник.
Такий нинішній портрет недавнього «старшого брата», а нині Каїна. Ще трохи перемог і Путіна оголосять намісником Христа на землі. Церква не перечить заповіді Божій «не сотвори собі кумира». І ось цей «святий», який посилає на Україну вбивць, лицемірно звертається до світової спільноти: «Що такого ми зробили Україні, що треба відповідати?» Громадянине Путін! Стань перед очима матерів, чиїх синів ти, фашисте, вбив руками оплачених тобою найманців, і вони тобі пояснять. Вони спопелять тебе своєю ненавистю, брехуне безмежний. Двох найбільших катів людство прокляло. Ти, окаянний, будеш третім.
Хитрий, далекоглядний, підступний і цинічний Путін у такий складний вузол сплів діяльність РПЦ і політики держави, що ця Церква й надалі слухняно йтиме в імперському фарватері і нікуди не збочить. Не знаю, як Кирил пов’яже «святість» Путіна і його лицемірство, причини того, aщо прихожани одної церкви вбивають один одного (з боку сепаратистів і з боку України), садистські розправи з українськими патріотами, участь чеченських найманців (мусульман), своїх священиків у війні з православними, в тому числі з прихожанами московської Церкви, тісну дружбу головоріза Гіркіна (Стрелка) з Московською патріархією. Все це взагалі не піддається логіці. Ми ще до кінця не усвідомлюємо зловісну роль «святого», а насправді безбожника Путіна, який на віки розсварив два великих народи, завдав їм незагойну душевну рану, зруйнував систему безпеки у світі.
Щоправда, недавно він сказав про братовбивство на Сході України. Але, як і всі російські ЗМІ, не сказав головної правди: хто там сіє зло. В першу чергу «святий» Путін, зек Янукович, який за наші вкрадені мільярди шле на нас бойову техніку, найманців, яким платить по 2 тисячі доларів за вбитого українського вояка.
Передбачаю, що ніякої реакції щодо агресії в особі патріарха Кирила і Московської патріархії не буде. А між тим вона повинна була бути. Адже ця війна з боку Росії неправедна, загарбницька, підла, спрямована проти миролюбної православної країни–сусідки. Під час більшовицьких репресій Патріарх Тихон не побоявся написати Леніну гнівного листа, в якому різко засудив його дії. «Кров наших братів, безжально убієнних за твоїм наказом, утворює ріки і волає до неба»… Суть і чистоту Церкви цей патріарх поставив вище власної безпеки, за що і поплатився.
Але Кирил — не Тихон, на таке не піде. Хоча крок до припинення кровопролиття, засудження неправедних дій влади згідно з православною концепцією, соціальною доктриною РПЦ міг би зробити: «Християнин, за велінням совісті, може не виконати веління влади, яке примушує до тяжкого гріха» (п.ІІІ.5). Отже, діяльність влади повинна бути в рамках морального закону. А коли вона сама стає джерелом морального зла? Тут православна Церква теж має кілька важелів впливу на владу. Як останній аргумент — звернення до своїх чад із закликом до мирної громадянської непокори. Цим вона підтвердить, що є з Богом, який не буває на боці зла. Але цього не станеться. РПЦ після Тихона ніколи не йшла проти злочинних дій влади. Бо в Росії вона є її підрозділом. А її гілка в Україні —УПЦ? Не стану докоряти, але носити таку назву, жити на українській землі, землі матері–Церкви для РПЦ, називатися українцями і допомагати церкві агресора — таке, погодьтесь, не можна збагнути ні розумом, ні серцем. Бо робити вигляд, що тебе не торкається така чорна смуга, в якій опинилась Україна, може лише жива людина, яка перебуває у летаргічному чи гіпнотичному сні. Або ж той, хто забув чийого він роду, на якій живе землі. Це інформація для роздумів і висновків.