«ЯКБИ МОГЛА – САМА ПІШЛА БИ НА ФРОНТ І ПОВЕЛА ЗА СОБОЮ ЛЮДЕЙ»

Вона дуже рідко виїжджає за межі свого двору, але переконана: якщо знати, що є небо (небонько! ― вона каже), сонце, то жодні стіни не перешкода.
Вона не народжувала, та серце її переповнене материнськими почуттями. Наша розмова про головне ― з Валентиною Михальською (на фото), волинською художницею із села Хворостів Любомльського району, яка вчора відсвяткувала золотий полудень віку

Ярослава ТИМОЩУК

ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»:

Валентина Михайлівна Михальська народилася у селі Хворостів Любомльського району. У 1971 році пішла до першого класу, але через погіршення стану здоров’я батьки були змушені віддати її в Костопільську школу-інтернат, що на Рівненщині. У 1976 році через важку недугу Валя перестала ходити і повернулася в рідне село. Займалася самоосвітою. Малювати почала у 1985 році.

У творчому доробку Михальської — понад тисячу різножанрових робіт, які експонувалися в Україні та за кордоном. Найчастіше малює аквареллю.

Є першою лауреаткою обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича — за створення волинських пейзажів і натюрмортів. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Ім’я Валентини Михайлівни носить обласна мистецька премія, заснована 2003 року управлінням у справах сім’ї та молоді Волинської облдержадміністрації. Художниця брала участь у Міжнародній виставці інвалідів у Польщі, конкурсах екслібрису та «Премія Миру» в Італії.
Ілюструє книги. Зокрема, у співавторстві з поетесою і журналісткою «Волині» Валентиною Штинько видала три дитячі збірки.

ПРО ЩО НИНІ ПРОШУ БОГА?

Щоб захистив наших бійців від болю і смерті. Щоб вони змели всіх, хто говорить неправду. Якби могла ― сама пішла б на фронт і повела б за собою людей.
Коли до влади прийшов Янукович, молилася такими словами: «Господи, відсторони ту чорноту». Тоді ж розпочала картину: знекровлена Україна в образі дівчини, яка нічого не бачить і не може сказати. Повіки в неї зашиті замками-блискавками, а рот ― на замку. Тепер намалювала би по-іншому, бо Україна промовляє: «Я зі своїм народом!».

ЩО БОЛИТЬ?

Розумію, що українським матерям, сини яких отримали повістки з військкомату, нині важко, але не збагну, чому, замість благословити, кричать: «Не пустимо, бо вб’ють». Уже подумки готуються до найгіршого. Ліпше ― молитися за своїх дітей і допомагати батькам, які їх уже втратили.

Моїй мамі ― 77 років, вона цікавиться усім, що відбувається в моєму житті і в країні. Сама виросла без мами. Уміла ткати, вишивати. Скільки ряден і полотен зроблено її руками! У молодості, як працювала на городі, то важко було її наздогнати.
Я не народжувала, але знаю, як це ― бути мамою. Із пелюшок ростила дітей свого брата й сестри. Коли на світ з’явився братовий син Юрко, його привезли з пологового будинку і поклали на моє ліжко. Так само і Танечку ― старшу донечку сестри. Я пережила недоспані ночі, бачила, як діти ростуть, доглядала їх, сповивала, годувала з ложечки. Вони й пішли, зіп’явшись на колесо мого візочка. Тож розумію материнський біль. Але, будь ласка, нехай поперед солдатами біжить молитва, а не страшні слова.

ЯКИМ МАЄ БУТИ СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК?

Відповідальним, рішучим і сміливим. Слово «чоловік» розшифровую собі так: чоло ― розум, мудрість, а вік ― вічність, вірність. Він плаче лише коли йому вже несила терпіти. Тоді годі заспокоїти чи втішити. Пам’ятаю, як плакав мій нині покійний тато на похороні свого брата. До того не бачила сліз на його обличчі. Ніяк утішити ― всі слова зів’ялі, як скошена трава. Людина згодом сама вгамує цей біль у собі. Перетерпіти ― і далі жити.
Тато ― мій еталон чоловіка: інтелігентний, шляхетний, відповідальний. Кидав усе, коли я кликала, і біг допомагати. Як працював надворі, то щопівгодини зазирав до мене: чи нічого не треба? Такі люди приходять у життя, аби ми могли вірити в ідеали.
Завжди хотіла бути сильною, як чоловіки. Захоплююся Франкліном Рузвельтом, який чотири президентські терміни відбув в інвалідному візку. Мав неабияку внутрішню силу.

З КИМ ДОБРЕ І КОГО ЛЮБЛЮ?

Добре з авантюристами ― вони змушують землю рухатися. Потрапляла в такі неймовірні ситуації, що згодом сама дивувалася: як наважилася те вчудити? А тому, що поруч були люди, які допомагали втілювати в життя ризиковані задуми. Усе найкраще в світі створене мрійниками й авантюристами.

Люблю дітей ― вони безпосередні і не здатні обманути. Четвертокласниця Софійка Сидорчук, яка приїжджає до нас у село на канікули, подарувала мені свій малюнок із написом «Валентині Михальській ― я люблю вас!». Зобразила мене дівчинкою з крилами. І мольберт крилатий. Ось це і є мистецтво ― без бруду, з можливістю рости.

ЧОГО БОЮСЯ?

Нічого не боюся ще з того часу, коли вечорами маленькою залишалася вдома сама (батьки ще поралися по господарству). Навчилася тоді шити одяг для ляльок, плести, вишивати, малювати. Треба було заповнити дуже довгий день ― таким він колись здавався.

ЧОМУ МАЛЮЮ?

Ви бачили квіти? Помічали геніальність ліній, кольорів, запахів, форм? А небо? Щодня з ним вітаюся. Не треба нічого придумувати ― усе вже є. Художник ― лише інструмент у Господніх руках. Якщо ви не помічаєте цієї досконалості, то художник напише картину. Щоб ми були добрішими, чистішими.

Малювати тепер важко – не можу зображати крові й сліз.

КОЛИ ЩАСЛИВА?

Коли через відчинене вікно слухаю, як сюркоче коник у травичці. Коли бачу хмари і знаю, що за ними є сонце. Коли воно цілує, а вітер обнімає.

Щастя ― це коли радісно і сумно водночас. Приймаю своє життя таким, як є, і люблю все, що відбувається в ньому. Не торкаюся землі ногами ― сиджу на троні (так називає свій візок. ― Я. Т.). Обставини не мають значення. Головне ― твоє ставлення до життя.

ЩО Є МОЄ ЖИТТЯ?

Рух. Я просто не можу не рухатися. То нічого, що у візку. Йду без упину, не сходячи з місця. Дорога в мене дуже красива ― зіткана з сонця, радості й любові. Чим можу допомагаю тим, хто просить.
Мої роботи ― спосіб піти до людей. Не уявляю, як інакше спілкувалася би зі світом.

Люблю спостерігати, як світиться дощова крапля. Переливається на сонці, мов діамант. Чим має бути наповнене життя, щоб вигравало, як та краплинка? Але за мить відривається й падає. Коротка, як і наш вік.

Днями у Волинському краєзнавчому музеї відкрилася нова виставка художниці «Мистецький світ Валентини Михальської».