Першовересень покликав діток до школи, а студентів — до училищ й університетів. Напередодні навчання мами пакують їм чималі сумки харчів, проводять із цим вантажем на автобус і, коли той рушає, втирають сльози...
Першовересень покликав діток до школи, а студентів — до училищ й університетів. Напередодні навчання мами пакують їм чималі сумки харчів, проводять із цим вантажем на автобус і, коли той рушає, втирають сльози... Мене завжди зворушує, як сільські жіночки у строкатих халатах дивляться вслід, аж доки транспорт не зникає за поворотом. А мама якось мені сказала: сльози в неї на очах не лише у вересні, після літа, а щоразу, коли ми з сестрою від’їжджаємо. Не запитувала, як тепер, може, за 10 років можна було б і звикнути. Зате точно знаю: ніхто не любитиме мене так сильно, як вона: ні чоловік, ні діти, коли вони будуть. І поки мама кладе тобі в сумку домашні пиріжки — ти ще маленька дівчинка, якій прощають скоєні дурниці.
