Марія Білінська з села Тростянець (на фото) поважає «Волинь» за чесність, увагу до долі людини та готовність зарадити проблемам своїх читачів...
Марія Білінська з села Тростянець Ківерцівського району (на фото) поважає «Волинь» за чесність, увагу до долі людини та готовність зарадити проблемам своїх читачів
Ярослава ТИМОЩУК
У 1944 році жінка приїхала вчителювати на Волинь із Вінниччини. Тоді й передплатила нашу газету. Як виявилося згодом, ця любов — на все життя. Марія Павлівна викладала історію у Ратнівській та Ковельській школах, згодом директорувала у цих навчальних закладах. Проте найбільше її серце переживало за учнів із Тростянця. Тут жінка, нині пенсіонерка, мешкає вже 56 років. — Багато я наробилася, – мовить утомлено. – Коли призначили директором, передусім вирішила зробити капітальний ремонт. Грубки замінили на централізоване опалення, аби діти не мерзли. Бо в теплі і наука ліпше йде. А то, пам’ятаю, було колись, що чорнило в класах замерзало. Одну зиму перебули в пристосованих будинках, а потім перебралися в оновлене приміщення. Взялися за навчально–виховну роботу. У старших класах запровадили швейну справу для дівчаток і тракторну — для юнаків. Організували три хори: комсомольський, піонерський і хлопчиків. На обласних конкурсах художньої самодіяльності наші вихованці часто займали призові місця. Було в школі тепло, людно і гамірно. У 50–х роках 400 учнів із Тростянця і сусідніх сіл здобували тут знання. Марія Павлівна завжди працювала віддано й сумлінно та вимагала того ж від колег. Але ніколи не була суворим керівником, вміла порозумітися і з колегами, і з дітьми. У жінки зберігся лист від вдячної учениці з Ковеля. «Вас завжди пам’ятатимуть та дякуватимуть Вам за науку», – пише колишня школярка. Пані Марія зізнається: сьогодні їй особливо болить душа за Україну, за молодь і за її майбутнє. Жінка уважно стежить за подіями, які відбуваються в країні. І хоч нинішні новини важко дивитися без заспокійливого, від них нікуди не дітися. Найсвіжіші звістки дізнається і зі сторінок «Волині». З цікавістю читає про сільське життя краю, про розвиток культури й освіти. Не забуває надсилати передплатні квитанції на редакційну лотерею, адже знає: фортуна усміхається наполегливим й оптимістичним. — Щоразу виглядаю, коли вже принесуть «Волинь», – усміхається Марія Павлівна. – Тільки шкода листоношу, що мусить такі сумки носити. І в свої 93 жінці болить душа за проблеми села, що за багато років стало їй рідним. Приміром, у такому великому Тростянці та прилеглих околицях не можна купити ліків, тож в аптеку доводиться їхати до Ківерців. — Коли вже скрізь буде лад? – переймається. У її маленькому світі все так, як вона любить: затишно, прибрано, впорядковано. Марія Павлівна не сидить склавши руки: і їсти зварить, і врожай на городі збере, і квіти виростить. Розкриває секрет свого довголіття й жвавості – це любов до своєї справи і відданість їй. А ще радить частіше зазирати в Біблію. — У Святій книзі написано, як жити: не обманювати, не красти і не лінуватися, – вважає наша читачка.
