Такі нагороди вручали минулої суботи на 75-му дні народження нашої газети у Волинському обласному театрі ляльок...
Так високо оцінили вчинок молодого священика із Горохова Івана Сидора працівники і читачі газети «Волинь-нова». Переможця редакційної акції «Герой нашого часу» оголосили минулої суботи на 75-му дні народження газети у Волинському обласному театрі ляльок
Ярослава ТИМОЩУК
Упродовж 2013-го ми розповідали про волинян, які своїми добрими вчинками роблять світ кращим. Хтось подарував щасливе дитинство покинутим малюкам, взявши сиріт до себе в родину, хтось урятував життя людині, яка тонула, хтось зумів відродити театр на своїй малій батьківщині, хтось прикрашає землю квітами, а хтось майструє скрипки й гітари, аби звучало побільше доброї музики. Це дуже різні люди, але всіх їх об’єднує готовність до подвигу і патріотизм — любов до України, до рідного Волинського краю, до власної домівки. Читачі газети й працівники редакції мали непросте завдання: обрати найдостойнішого звання «Герой нашого часу». Кожен номінант уже став переможцем, адже подолав обставини, вселив віру і зробив когось щасливим. А підсумки спільного голосування у 2013 році були такими: на третій сходинці — Василь Рижук, художник і скульптор, відомий у народі як «Чорнобривець», через те, що засіває десятки кілометрів узбіч доріг чорнобривцями та соняшниками. Друге місце посів хоробрий школяр Назар Бура з Каменя-Каширського. На той час шестирічний хлопчик витяг із ставка на рік старшу школярку. Найвище ж оцінили вчинок священика Івана Сидора з Горохова. Торік наш земляк бив у дзвони Михайлівського собору в ніч на 11 грудня, коли планувалася зачистка Майдану «Беркутом». Тривожний набат підняв киян на допомогу. Відтак на головній площі країни люди продовжили свій протест. А Іван став одним із духовних лідерів української революції, «Людиною грудня — 2013» та «Героєм нашого часу» за версією читачів та працівників редакції газети «Волинь». Перемогу сприйняв із властивою йому стриманістю. — Героями є передусім ті, хто загинули за Україну, або нині борються за державу на її східних кордонах, — мовив Іван, приймаючи нагороду (символічну скульптуру крилатого плуга — задум дизайнера Ореста Хмельовського, втіленого на нововолинському заводі «Промлит») з рук ще одного героя Майдану Олександра Гуча. — Маленькими вчинками ми досягнули великих змін у державі. За 9 місяців сформувалася нова, по-справжньому незалежна Україна. Нею вже не зможе керувати непатріот. Це ж до чого треба було Януковичу довести країну, щоб уперше за 7 століть (після навали хана Батия!) Михайлівський монастир знову почав бити у дзвони, скликаючи не на богослужіння, а на допомогу. Через кілька місяців розмовляв із чоловіком, який стояв на Майдані по той бік барикад. Цей «беркутівець» сказав: щось змінилося, коли почув дзвін, і не лише в його душі. А на ранок загони роз’їхалися. Недаремно колись на Русі казали, що дзвін — це голос християнського Бога. Уже згодом Іван роздивився, що історичні дзвони, які підняли народ на боротьбу, були відлиті в Нововолинську. Священик зізнався: не сподівався, що двічі підніматиметься на сцену за нагородою, подякував землякам за довіру та пообіцяв не підводити й надалі. Своїм прикладом виховуватиме щирими патріотами студентів-першокурсників Київської православної богословської академії. Нині Іван є їхнім наставником. Після урочистостей до переможця вишикувалася ціла черга охочих привітати з нагородою. Йому дякували, говорили добрі слова, тиснули руку, дарували квіти, просили поставити автограф на свіженькій збірці розповідей про героїв нашого часу, яку видала наша газета до ювілею. Гості свята переглянули спектакль «У селі Анатівка» за твором із циклу «Тев’є-молочник» єврейського письменника українського походження Шолома-Алейхема. Цей чудовий сюрприз підготували самодіяльні артисти з села Лобачівка Горохівського району під керівництвом актора Київського театру імені Івана Франка Петра Панчука. — Мали місяць, аби підготувати спектакль, хоча професійні актори репетирують утричі довше, — розповів режисер Петро Фадейович. — Мене часто запитують: для чого тобі, реалізованій особистості, сільський театр? Я грав на різних сценах — у Європі, Америці, Африці, але на лобачівських підмостках почуваюся по-особливому, тому й навертаються сльози! — У вас є «Крилатий плуг», а Петро Фадейович теж подарував нам крила, — сказав директор Народного дому «Просвіта» села Лобачівка Горохівського району Василь Гриб. Від себе і своїх колег додам: не просто подарував крила, а навчив літати. А ми ж і цьогоріч продовжуємо нашу акцію — відкриваємо з вашою допомогою крилатих людей. P. S. Під час дійства збирали пожертви для воїнів АТО. Виручені 3862 гривні Олександр Гуч передав своїм побратимам — волинянам із батальйону «Азов».
