Михайло їхав безлюдною дорогою. Раптом він побачив на узбіччі заглухлий «Мерседес». У ньому сиділа літня жінка, яка виглядала абсолютно розгубленою…
Михайло їхав безлюдною дорогою. Раптом він побачив на узбіччі заглухлий «Мерседес». У ньому сиділа літня жінка, яка виглядала абсолютно розгубленою…
Діана ВІССОН, авторка упорядкування книги «365 притч на щодень» (видавництво «Свічадо»)
Він зупинився перед її машиною, вийшов зі свого старого «Понтіака» і попрямував до вже було зневіреної жінки. Вона була дуже перелякана, адже весь час, поки сиділа в машині, так ніхто і не зупинився. А цей молодий чоловік — чи не заподіє він їй зла? — Мене звуть Михайло Івасюк, — представився той. — Я вам допоможу. Пересядьте поки в мою машину, там вам буде трохи тепліше. Оглянувши авто, він зрозумів, що лопнуло колесо. Літня жінка просто не могла впоратися з цією проблемою сама. Михайло присів навпочіпки, заглянув під машину, щоб визначити, куди помістити домкрат, потім потер руки, щоб зігріти пальці, і взявся за роботу. Помінявши колесо, молодий чоловік посміхнувся. Жінка запитала: — Скільки я вам винна за роботу? — І поспішно додала: — Ціна не має значення. Михайло відповів: — Ви мені нічого не винні. Я просто допоміг у скрутну хвилину тому, хто цього потребував. Адже тільки один Бог знає, скільки разів мені самому раніше допомагали люди. Але якщо вам дійсно хочеться мені віддячити, то наступного разу, коли ви побачите когось у нужді, надайте допомогу цій людині і тоді згадайте про мене. Жінка подякувала і сіла в свій автомобіль. Через кілька кілометрів побачила ресторан і зайшла в нього, щоб зігрітися і перекусити перед дорогою. Офіціантка, яка обслуговувала її, привітно посміхнулася, попри те, що весь день провела на ногах. Було видно, що ні її робота, ні вагітність, ні повсякденні клопоти не позбавили цю дівчину привітності. З’ївши свою вечерю, жінка розрахувалася за неї великою купюрою. Поки дівчина ходила за здачею, стара швидко вийшла з ресторану. Повернувшись, офіціантка побачила, що жінка зникла. Лише на столику була записка. Сльози бризнули з очей дівчини, коли вона прочитала написане: «Ви нічого не винні мені. Хтось допоміг мені сьогодні — так само, як я це роблю для вас. Якщо ви дійсно хочете заплатити мені, то все, що потрібно для цього зробити, — не дозволяти цьому ланцюжку любові обірватися на вас». Під серветкою на столі лежали ще чотири крупні банкноти. І як тільки жінка могла дізнатися про те, наскільки тепер потребували грошей вона і її чоловік? Вдома дівчина, притулившись до чоловіка, ніжно поцілувала його і тихо сказала: — Все буде добре! Я люблю тебе, Михайле Івасюк! «Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову» (Проп.11,1).
