Олег КІНДЕР: «У ВЛАДУ ЙШОВ, ЩОБ ЗМІНИТИ МІСТО НА КРАЩЕ»

Нелегким іспитом для міського голови Ковеля стали чотири з половиною роки перебування на посаді головного очільника міста залізничників. Нині, коли його каденція добігає кінця, він повернувся до найбільш гострих проблем, які порушували і його опоненти, і депутати міськради, і громадські активісти, і ковельчани

Мар’яна ВЕРБІВСЬКА

— Олеже Олексійовичу, відколи працюєте на посаді міського голови, тричі змінювалася влада: спершу президентом був Віктор Янукович, після Єврореволюції обов’язки глави держави виконував Олександр Турчинов, а тепер країною керує Петро Порошенко. Як це впливало на вашу роботу, передовсім як господарника?
— Безперечно, політична ситуація зумовлює економічну стабільність. Від неї залежить стратегічний розвиток територіальної громади, її можливості здійснити перспективні плани, основою яких повинні бути прозорі бюджетні відносини з державою. Хоча після Революції гідності проголошено курс на децентралізацію влади, реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальну, наші парламентарі та столичні високопосадовці вносять такі зміни до законодавства, які обертаються чималими проблемами для нашого міста. Хіба це не парадокс, коли з Києва на міську раду покладають обов’язки окремих структур центральної влади, а передати права забувають? Красномовний приклад: ухвалюючи Закон про Державний бюджет на 2015 рік, Верховна Рада з подачі Кабінету Міністрів України переклала фінансування державного закладу «Вузлова лікарня станції «Ковель» на місцевий бюджет. І тепер депутати міськради змушені викроювати кошти з нашої скарбнички, щоб підтримувати колектив медиків, які обслуговуть не тільки ковельчан, а й жителів інших територіальних громад. Чимало проблем, зумовлених непродуманою фінансовою політикою, виникає і в інших галузях: будівництві та ремонті доріг, утриманні освітянських закладів, розвитку спорту тощо. Тому вважаю надважливим завданням для народних депутатів — внести зміни до Конституції, щоб визначити правові рамки європейського вектора розвитку України. Бо Основний Закон — це порятунок демократичної держави і поступове відмирання тоталітарної.
— В останні роки на Волині майже зупинилося будівництво багатоквартирних будинків. Вам у спадщину дістався скандальний довгобуд на вулиці Ватутіна. Яка ситуація на цьому об’єкті нині?
— За попередньої каденції міська влада не контролювала спорудження житла, що зводилося за всеукраїнською програмою молодіжного будівництва. 7 мільйонів гривень, передбачених на закінчення першої та третьої блок-секцій, розікрали. На мою думку, цей об’єкт треба фінансувати з державного бюджету, і я наполягав на цьому під час зустрічей із чиновниками Кабміну, народним депутатом України Степаном Івахівим, головою облдержадміністрації (нині покійним) Борисом Клімчуком. Мене навіть призначили керівником цього проблемного об’єкта, а таких в Україні було всього три. Вдалося закінчити будівництво першої блок-секції, де вже живуть новосели, і звести половину третьої. На продовження будівництва у міському бюджеті заклали один мільйон гривень, але не вистачає ще 9 мільйонів. Якщо їх не виділять з Києва, то заплануємо у міських видатках на 2016-й. Тоді люди матимуть надію отримати квартири вже наступного року.
— Свого часу окремі ЗМІ тиражували усталений вираз «дерибан землі по-ковельськи». Що тепер скажете на це?
— Колись він пішов із кабінетів обласної виконавчої влади. У такий спосіб хотіли кинути тінь на міського голову Ковеля, бо впливу на нього не мали. Прокурорські перевірки фактів так званого дерибану не виявили. Ми своєю чергою створили відділ виконкому міськради, який інвентаризує ділянки, веде земельний кадастр. Чіткий облік дав змогу в межах міста виділити 150 наділів для учасників АТО. Напевне, більше такого в Україні немає ніде. Нині міськраду звинувачують, що надаємо площі під городи, а в місті нібито не може бути земель сільськогосподарського призначення. Але ж головне управління Держземагентства у Волинській області візує такі проекти наших рішень! Напевне, це одна з тих колізій, яку мають розв’язати законодавці. Тим часом щороку міський бюджет поповнюється більш як півмільйоном гривень за користування землями, що в санітарних зонах, або тими, які з певних причин не можна виставити на аукціон чи віддати під житлову забудову. Вигоду мають і ковельчани, бо на цих ділянках вирощують городину для власних потреб.
— На майдані перед міськрадою не раз збиралися протестні акції громадян, які були незадоволені окремими рішеннями депутатів чи членів виконкому, але ви завжди врегульовували конфліктні ситуації…
— Цілком нормально, якщо не всі громадяни однозначно сприймають новизну рішень влади, яка вимагає дотримання загальнообов’язкових правил, приміром, у бізнесі. Звісно, ті, хто роками не сплачував податків, обурювалися. Мовляв, не платили і платити не будемо. Маю на увазі приватних таксистів, яким міськрада запропонувала згідно з чинним законодавством узяти на обслуговування місця паркування автомобілів. За нашими розрахунками, перевізники мали б сплачувати до міського бюджету всього 2,50 гривні на день за один автомобіль. Неодноразові перемовини не дали результату. Тоді вирішили передати паркувальні майданчики на конкурсних засадах іншим підприємцям. Ті, хто виграв конкурс, облаштували майданчики для стоянки таксі, а міський бюджет щороку отримує більш як півмільйона гривень, які йдуть на розвиток інфраструктури. Громада лише виграла в цій ситуації.
— Коли розпочалося збройне протистояння на Донбасі, міська рада взяла на себе піклування про поранених учасників АТО, родини загиблих. Що вдалося зробити для них?
— На мою думку, якщо держава послала наших хлопців на війну, то повинна забезпечити їх та їхні родини всім необхідним. Наші депутати, члени виконкому знають потреби мобілізованих вояків, сімей загиблих. Чим можемо, допомагаємо їм. Шукаємо можливості, щоб відправити поранених для лікування та реабілітації за кордон. Нещодавно деякі ковельчани пройшли курс відновлення здоров’я в Німеччині та Польці. Особливо важко підтримувати в горі тих, хто втратив синів, чоловіків, братів. Усі клопоти в таких випадках бере на себе міська влада. Вдячний волонтерам, громадським активістам, які долучаються до кожної важливої ініціативи, що працює на зміцнення обороноздатності країни, підтримку армійських та добровольчих формувань. Але вважаю, що не варто показово перейматися проблемами сімей загиблих, ятрити рани рідним, зайвий раз нагадувати їм про непоправну втрату. Це не по-християнськи. Краще слова замінити справами.
— Ковель — одне з найбільших міст прикордоння. Враження про Україну в іноземців, які перетинають польсько-український кордон, складається від наших доріг. Чи вже має місто справді європейські траси?
— Протяжність таких доріг у Ковелі — 187 кілометрів. Впорядкувати всі шляхи не те що за одну, а навіть за п’ять каденцій неможливо. Щоб менше руйнувалися центральні магістралі, прокладали альтернативні на околицях містах. На це щороку витрачаємо зі свого бюджету мільйон гривень. Одна з найбільших дорожніх проблем — міжнародна траса М19 Таллінн — Бухарест, 9,5 кілометра якої пролягає через Ковель. Вона знаходиться на балансі міста. Вантажні транспортні засоби руйнують покриття вулиць Брестської, Ярослава Мудрого, Луцької. Спрямувати потік автомобілів іншим шляхом не можна. Міська рада зверталася в Міністерство інфраструктури, до народних депутатів України, обласної виконавчої влади з пропозицією взяти ділянку цієї міжнародної траси на державний баланс, однак відповіді поки що не отримали.
— Місто втратило потужного інвестора для будівництва сміттєпереробного заводу, але проблема переповненого твердими побутовими відходами полігона залишається. Як збираєтеся її розв’язувати?
— Чисте довкілля — проблема не тільки Ковеля. У цьому переконався ще тоді, коли працював начальником Державної екологічної інспекції у Волинській області. На жаль, досі в Україні немає сучасного заводу з переробки сміття. Закордонні інвестори, які вирішили вкласти 20 мільйонів євро в будівництво такого підприємства в нашому місті, запитали мене, що хочу мати від цього. І дуже здивувалися, коли почули — особисто мені нічого не потрібно, лиш би завод працював. Адже маємо думати насамперед про те, яке навколишнє середовище залишимо своїм нащадкам, яким повітрям вони будуть дихати. Прикро, що спротив одного з депутатів Ковельської міськради, котрий здійняв галас, поширюючи у ЗМІ не зовсім достовірну інформацію про шкідливість переробки сміття, завадив втілити задумане. Приватний бізнес любить спокій, тому інвестори відмовилися від своїх планів. Однак проблему рано чи пізно доведеться вирішувати. Ковельчани ще шкодуватимуть за упущеним шансом, висловлять свою думку тому, хто дурив їх дешевою пропагандою. Адже якби ще тоді розпочалося будівництво, завод уже працював би.
— Багато галасу було довкола культурно-просвітницького центру, приміщення якого нібито мало піти з молотка. Чи вдалося зберегти цей заклад?
— Не тільки зберегли його, а дали йому нове життя, запропонували більш ефективу модель управління. А роботу структурних підрозділів, які входили до Ковельського культурно-просвітницького центру тоді, коли його директором був Сергій Кошарук, перевірили правоохоронні органи. За окремими фактами вони відкрили кримінальні провадження, справи розглядали суди. Винних покарали. Міська рада ухвалила рішення заборонити приватизацію приміщення закладу — воно є комунальною власністю міської громади. Його відремонтували, і тепер тут розміщений один із відділів історичного музею. Центр став справжнім осередком громадського і мистецького життя.
— Волиняни пам’ятають резонансний випадок, коли згорів ваш новий будинок. Чи встановили причину пожежі, яку трактували як попередження не йти на вибори?
— Не хочу, щоб із цього інциденту знову робили політику чи піар. Чимало фактів, а також висновки фахівців підтвердили, що то був підпал. Однак якби навіть було відкрите кримінальне провадження, то навряд чи слідство встановило б винних і притягнуло б їх до відповідальності. Прикро, що майнову тему знову піднімають журналісти окремих видань. Мовляв, я купив доньці хату. Достаток, який маю, дає мені можливість чесно працювати. У владу йшов, аби показати, що за одну каденцію можна багато зробити для міста: прокласти дороги, полагодити мости, відкрити нові садочки, відремонтувати школи та заклади культури, перевести котельні на альтернативне паливо, відкрити спортивні та дитячі майданчики. Це вдалося моїй команді, яка за чотири з половиною роки змінила обличчя Ковеля.