«МЕНІ НЕ ПОТРІБНІ НА СЦЕНІ 17 «ПАНЧУКІВ», Я ХОЧУ БАЧИТИ 17 «Я»

«Петре, а коли вже буде нова вистава?» – щойно привітавшись, забачивши у селі улюбленця світової театральної спільноти Петра Панчука, запитують у нього земляки з Лобачівки Горохівського району

Леся ВЛАШИНЕЦЬ


«Воістину народний!» – знову впіймала себе на думці, нещодавно вгледівши босоногого, усміхненого і ніскілечки не гонорового провідного актора Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, заслуженого артиста України, володаря Національної премії України імені Тараса Шевченка у 2015 році та багатьох інших високих відзнак і нагород Петра Фадейовича Панчука біля його батьківської хати, який відпустку на батьківщині проводить кожного року. Для неї цьогоріч привіз надзвичайно приємну новину: народний театр села Лобачівки отримав запрошення стати учасниками ХVІІІ міжнародного театрального фестивалю «Блукаючі зірки», що пройде у Києві, присвяченого творчості класика єврейської літератури Шолом–Алейхема.

ТУТ ЗІРКИ ОБОХ СТОЛИЦЬ НАЗИВАЮТЬ СЕБЕ «ДІТЬМИ ПРИРОДИ»
На заквітчаному літом подвір’ї Петра і Людмили Панчуків людно і цього року: із двома у чому матусі народили хлоп’ятами бавиться… актриса Варшавських театрів «Студія» і Нового, виконавиця головних ролей у кінострічках «Вогнем і мечем», «Серце на долоні» та багатьох інших Магда Важеха. Один із малюків – Серафимко, трирічний синочок господарів, другий, п’ятирічний Андрійко, – син відомої діячки Київського центру сучасного мистецтва «Дах» Ганни Охрімчук. Знайомимося, та знаменитості розмовляють настільки приязно, наче знаємося вже давно.
У Лобачівці вони вже вдруге. Їхали в село знаючи, що і на цих «вакаціях» Магдалена буде помічником Панчука–режисера, Ганна – хистом звукорежисера відшліфовуватиме театралів у постановці «У селі Анатівка».
— Ці люди чудесні, – починає розмову про сільських акторів польська зірка. – Змучені працею біля корів, свиней, у полях, на репетиції приходять завжди усміхненими. І cім’ями, родинами грають, грають… до пізньої ночі.
Знаменитості стараються пристосовуватися до «коли кому виходить прийти до клубу», хоч це і важко. Пора гаряча: хтось жнивує, у когось пороситься свиня, а когось покусали оси. Тому репетиції проводять епізодами почергово. Перша починається перед полуднем, найпізніша – між 22.00 і 23.00.
— А поміж тим?
— Дихаємо – не надихаємося чистим повітрям, ходимо в ліс по ягоди, збираємо, щоб взяти до Києва, материнку, чебрець, шалфей, м’ятку, бедринець, мандруємо 5 кілометрів до джерела, яке має назву «Безодня», печемо в садку колишнього колгоспу яблука… Вспіли і цьогоріч вклонитися козацькій славі, побувавши в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви».
Імениті гості кажуть, що саме таким – не заяложеним буденністю морських пляжів – повинен бути відпочинок істинних акторів. Тоді ролі на великих сценах, у кінофільмах їм вдаються правдивими.
До слова, їжу готують самі з куплених у селян домашніх продуктів. Найбільше їм смакують млинці з медом, Ганнина окрошка і сир, який теж самі відігрівають… Дивуються, коли бачать на вулицях села дітей із «Фантою» чи «Пепсі», бо «кругом стільки молока». А ще записують від старожилів досі нечувані українські народні мотиви. За тим ходять по всенькій довколишній околиці. Ганна, яка дуже любить автентичні пісні, і цього разу подивує ними у столиці колег із фольклорного ансамблю «Древо» у Київській консерваторії, студентів, яких навчає мистецтву народного співу.
У Лобачівці вони величають себе дітьми природи.

«ВПЛИВАЙТЕ НА ЛЮДЕЙ ЛЮБОВ’Ю»
Минув рік, як Панчукові театрали дебютували з п’єсою «У селі Анатівка». З нею тепер готуються до міжнародного визнання.
— Мені не потрібні на сцені 17 «Панчуків», я хочу бачити 17 «Я», людей, які серцями зіграють свої ролі, – не втомлюється повторювати обожнюваний мільйонами актор. При цьому збільшує вимоги до артистичності кожного, які театрали сприймають як належне. Тому й «ростуть» на сцені, переймаючи у професіоналів високі знання так само терпляче, як колись переймали їх у батьків–хліборобів, щоб вирости знатними господарями.
— Петре Фадейовичу, навіщо вам сільський театр? – запитую.
Відповідь проста і щира до зворушливості, тому відчуваю, що торкається до серця.
Він відчував, як люди любили його змалку. Навіть зі звичних «Добридень» пам’ять дитини, наче губка, вбирала цю любов до маленького хлопчини, щоб зродилося і жило в його душі, допоки Бог даруватиме віку, почуття вдячності до своїх людинолюбних односельчан. Воно, мабуть, відтак і породило мудрість зрілого Панчука: «Впливайте на людей любов’ю…»
Додому, як на крилах, поспішає щоразу з іншими відчуттями. Цьогоріч їхав із невимовною тугою за померлою нещодавно мамою. До слова, імена чи не всіх земляків записує у свій поминальний зошит і час від часу почитує їх (уже понад двісті) у поминальних молитвах. А ще додому Петро Панчук кожного разу їде з нестерпним бажанням, якого не можуть стримати навіть головні ролі на найвищих сценах: просто побачитися з рідним селом. Воно ж безкорисливо віддає йому духовну силу! І добродушно усміхається, почувши найжаданіше: «Петре, то коли вже буде нова вистава?». Оті слова сприймає як найвищу нагороду за відродження сільського театру.

«ЦЕ НАША ДУША!»
Багато нового сталося впродовж року і в житті селян–театралів. Хтось пішов у декретну відпустку, хтось став студентом. Готуючись до міжнародного театрального фестивалю, акторську гру нині у Лобачівці шліфують землевпорядник Лобачівської сільської ради Світлана Шевчук, яка гратиме роль Голди, учениці 10, 9 і 3 класів ЗОШ І–ІІІ ступенів с. Лобачівка Юлія Смаль (Хава), Софія Корнейко (Голда), Настуся Марковська (Шпрінца), уже студенти–першокурсники Рівненського державного гуманітарного університету Сергій Корнейко (Перчик) і Світлана Сітковська (Бейтла), Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Юрій Поліщук (Шинкар), вчитель інформатики місцевої школи Сергій Карніц (Федір, Ребе), художній керівник НД «Просвіта», керівник народного театру с. Лобачівка Андрій Корнейко (Менахем), директор НД «Просвіта» с. Лобачівка Василь Гриб (Лейзер), завуч школи Зоряна Бойчук (мама Менахема), робітник ПМП «Люкс» Андрій Шевчук (Степан), Анатолій Бойчук (Мотл) і Богдан Квятковський (Урядник). У головній ролі – заслужений артист України Петро Панчук, у ролі Цейт – його дружина Людмила.
Навіщо їм до всієї сільської роботи ще й театр? Кажуть, що він – їхня душа. І якщо вже поталанило їм, як нікому іншому, вчитися «у самого Панчука», то «гріх би мали, якби знехтували таким Божим дарунком».

Довідка «Волині–нової»
Лобачівські театрали з гордістю називають себе театром імені Петра Панчука. Скромно пишаються, що колектив народився з любові до них їхнього зіркового земляка. У 2013 році театр удостоївся звання народного. За три роки своєї діяльності актори здійснили постановки творів Івана Карпенка–Карого «Мартин Боруля», Василя Шукшина «Земляки». У минулому році аматорів на своє велелюдне 75–річчя запросила газета «Волинь–нова». Тоді хлібороби–театрали, як і в рідному селі та районному центрі, на «біс» виконали ролі у п’єсі «У селі Анатівка» за одним із найяскравіших творів знаменитого Шолом–Алейхема «Тев’є–молочник».

На фото: Місце зустрічі змінити не можна — зірки сцени з дітьми знову зібралися у Лобачівці.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.