Маленьке рудоволосе дівчатко-ангелик видавалося дуже сумним. І сумував білий зайчик, якого тримало ангеля. Олені подобалася дитяча фантазія на невеличкому шматочку дерева...
Маленьке рудоволосе дівчатко-ангелик видавалося дуже сумним. І сумував білий зайчик, якого тримало ангеля. Олені подобалася дитяча фантазія на невеличкому шматочку дерева. — Пані, я хотіла б купити цю картинку, — сказала Олена продавчині. — Справді? — чомусь перепитала жінка. — Всі кажуть, що ангел сумний. А моя доня, це її робота, говорить, що картина принесе щастя тому, хто її купить. Картина коштувала зовсім дешево. Олені хотілося повірити у слова незнайомої дівчинки…
Ольга ЧОРНА
НЕ ПОСЛУХАВ МОЛЬФАРА… Ігор любив фотографувати. Жартував: осінь — його найкраща модель. Він пішов з Олениного життя. Залишилися тільки спогади і його світлини. Якби цієї осені вони разом поїхали в Карпати… Ігореві не випадало сфотографувати золоту карпатську осінь. І ось нарешті, у найближчі вихідні, збиралися в гори. Напередодні Олена відчула: нездужає. — Замість Карпат доведеться мандрувати до поліклініки, — зітхнула. — Може, поїдеш з Русланою і Костем? — Костя у нас хто? — Новий Русланин залицяльник. Ігор не хотів їхати без Олени. А вона наполягала. Руслана без вагань погодилася взяти Ігоря до компанії. Перед від’їздом Олена пожартувала: — Пильнуй, подруго, за моїм чоловіком. Аби якась гуцулочка оком не накинула. Якби Олена знала, що оком на Ігоря ще три роки тому, на весіллі, накинула Руслана. І тільки чекала нагоди… Руслані не щастило з кавалерами. Нормальні довго не затримувалися, а безпутнім сама давала відставку. Потай заздрила Олені, що тій дістався симпатичний і не бідний чоловік. … Ігор хотів «вполювати» чимбільше кадрів, а Руслана намагалася «вполювати» Ігоря. Вона ще в машині забула про Костю. А в Карпатах не відступала від Ігоря ні на крок. Біля кладки зустріли старого чоловіка. У гуцульському вбранні. Ігор зробив кілька світлин. Погляд старого, здавалося, сягав найглибших закамарків душі. — Якщо нині не повернешся додому — одна доля піде в засвіти, іншій світ стане немилий, — мовив до Ігоря. — Ви… хто? — Мольфар, — сказав старий і неквапом подався хиткою кладкою на інший бік річки. Ігор не зважив на слова дивного старого. І не зважав, що за вечерею Руслана щедро підливає йому міцну карпатську настоянку. А потім вона прийшла до його кімнати. Спокуса, гріх, забуття… Ігор зателефонував, що повернеться додому трохи пізніше. Олена ж не могла дочекатися чоловіка. Її нездужання виявилося очікуваною вагітністю. Повернувшись під обід з Карпат, Ігор поспішив на роботу. Олена вирішила: повідомить радісну звістку увечері. Щойно чоловік вийшов за поріг, до квартири влетіла Руслана. Кинула на стіл фотографії. На одній подруга обнімає Ігоря. На іншій — цілує… — А дещо не потрапило до об’єктива, — підморгнула лукаво. — Ігор і ти?.. Руслана засміялася й виклично глянула на Олену. А їй потемніло в очах. І… — Доню, прокидайся. — Заплакана матір тримала Олену за руку. Лікар заспокоював: операція минула успішно. Скоро пацієнтка прийде до тями. Тільки дітей ніколи не матиме. Ігор щось пояснював Олені, виправдовувався. А вона не хотіла його чути. — Через тебе не народилася наша донька. У мене більше немає чоловіка і подруги. Йди з моїх очей! Олена вірила: це була дівчинка. І вона втратила її. А Ігор пригадував слова старого мольфара… Закінчення — в наступному номері.
