ХОРОШИЙ СИН НАЛЕЖИТЬ УСІЙ УКРАЇНІ

Микола Хаймик із Качина Камінь-Каширського району, який у 16-літньому віці врятував двох своїх односельчан, переміг у редакційній акції «Герої нашого часу». Церемонія нагородження її лауреатів відбулася 20 грудня в Камінь-Каширському районному будинку культури. Репортаж із цієї події – у четверговій «Волині», а сьогодні читайте розповідь про «Людину 2014 року»...

Сергій НАУМУК


…Першого разу влітку Миколу ми не застали вдома. Він із самого ранку допомагав сусідам возити солому. Тож довелося його почекати і зустріти героя 2014 року зверху на возі (на фото).
Батько Миколи, Петро Іванович, каже, що син роботящий: і вдома працює, і літнім сусідам та родичам допомагає.
— Я вже й сварюся з ним, — щиро зізнається чоловік. — Бо ж і вдома треба дещо зробити. Якось цілий день допомагав, то наступного дня мусив відпочивати, бо ще молодий і натомився сильно. Знаєте, буває, що односельці ще й ображаються: мовляв, тому допоміг, а мені не хоче.
Вісім років тому Петро Іванович втратив дружину. Двох дітей виховує самотужки. Ті змалку знають, що таке праця по господарству. І в полі працюють, і вдома лад дають. Старша донька Мирослава здобуває фах залізничника у Львові. Менший, Микола, закінчив школу і вступив до Волинського коледжу Національного університету харчових технологій, матиме спеціальність електромеханіка з обслуговування і ремонту лічильно-обчислювальних машин.
Про такого хлопця направду нелегко писати. Звичайний скромний сільський хлопець, з якого важко витягнути слово. А про свій без перебільшення героїчний вчинок, коли врятував двох односельчан, Микола говорить неохоче.
Того дня, 9 січня 2014 року, він вийшов прогулятися з молодшим товаришем Вадимом Цимерманом. На третій день Різдва люди здебільшого сиділи вдома і на вулиці не було ні душі.
З високого пагорбка, що навпроти їхнього обійстя, Микола та Вадим помітили, що на озері за кількасот метрів від них хтось пішов перевіряти жерлиці (рибальська снасть для ловлі хижої риби, переважно щук). То був Сергій Примачук. Раптом чоловік провалився і почав гарячково хапатися за лід.
— Допоможіть! — хлопці здалеку почули його крик.
Микола з товаришем без роздумів зірвалися з місця. Бігли не навпростець, де вже стояла вода, а попід очеретом. Коли були вже зовсім поряд, Микола в очереті помітив кілок. Схопив його і кинулися далі. Щойно почали наближатися до ополонки, як лід під Вадимом тріснув — і той опинився попід руки у крижаній воді. Хаймик виявився між двома ополонками. Просто диво, що й сам не провалився. Та хлопець не розгубився. Щодуху помчав по мотузку. До найближчого обійстя було близько кілометра. Але цю віддаль Микола подолав як на крилах, бо розумів, що від його дій залежить життя двох людей.
— Мотузку! Мотузку! — загукав він, підбігаючи до будинку Тетяни Цюх.
Жінка швидко винесла шнурок, і хлопець поспішив назад до озера. Спочатку допоміг вибратися Вадиму, а тоді Сергієві. При цьому ще й сам провалився, але неглибоко, тож самотужки дав собі раду.
Про пригоду хлопці не розповідали. Проте Петро Іванович помітив удома мокрий одяг. Зрозумів, що син десь провалився і намочився, та не здогадувався, що справа була настільки серйозна. Але ж шила у мішку не втаїш. І вже через два чи три дні батько дізнався, що саме трапилося.
Односельці вже звикли, що в село приїжджають кореспонденти, аби поспілкуватися з Миколою Хаймиком. Здається, дехто до цього ставиться трохи ревниво. Проте його вчинок вартий того, щоб хлопцем гордилася не тільки сім’я, а й земляки. Інші качинці називають Миколу ангелом-охоронцем Сергія Примачука, якого він витягнув із води. Бо більш як через рік Микола врятував його вдруге!
— Цього року на день Валентина я помітив, як мимо нашої хати вздовж канави їхав автомобіль, — розповідає Петро Іванович. — І раптом почувся якийсь глухий звук, світло фар миттєво зникло. Думаю, точно щось трапилося. Зайшов до хати і разом з Миколою пішли у напрямку зниклої машини.
Виявилося, що їхній односелець (той, якого Микола витягнув із ополонки!) їхав бусом і перекинувся в канаву. Поки Хаймик-старший завагався, Микола, не роздумуючи, кинувся на поміч. Проламавши кущі, допоміг водієві вибратися з кабіни. На щастя, той не постраждав.
Кажуть, що поганий син належить лише батькам, а хороший — усій країні. Миколою може пишатися не тільки його батько, але й Качин, та й уся Волинь.

На фото: Головний редактор «Волині-нової» Олександр Згоранець вручає «Крилатого плуга» лідеру читацьких симпатій.