Шикарне чорне авто так різко загальмувало біля Галини, що вона, заглиблена у свої сумні думки, ледве не скрикнула від несподіванки. Дверці машини відчинилися, і до жінки долинув басистий чоловічий голос:
— Привіт, принцесо! Я вірив, що ми колись зустрінемось
Шикарне чорне авто так різко загальмувало біля Галини, що вона, заглиблена у свої сумні думки, ледве не скрикнула від несподіванки. Дверці машини відчинилися, і до жінки долинув басистий чоловічий голос: — Привіт, принцесо! Я вірив, що ми колись зустрінемось
Sandra OLEK
Вона й справді з самого дитинства почувалася принцесою, особливо з тих пір, коли якось влітку, десь у молодшому класі відпочивала в санаторії біля моря. Всім хлопчакам припало до душі її густе біляве волосся і карі очі, опушені густезними віями. У всіх рольових іграх їй завжди випадало бути принцесою. У неї були закохані всі хлопчаки. Але цього молодого високого бородатого мужчини, яким міг стати один із них, вона не пам’ятає. Галина так і сказала йому. Той засміявся. — Авжеж, чому ж би мала пам’ятати якогось Павлика. Я був значно нижчим від тебе. Ти ніколи не звертала на мене уваги. Я випросив у виховательки твою адресу, наші ж рідні села майже поруч. За кілька років написав тобі з десяток листів. Але ти не відповіла. Мене замучила гордість, і я перестав писати. Та не знаю й чому, ніколи не припиняв думати про тебе. Ти була такою далекою й недосяжною, як зірка. Недосяжна зірка слухала молодого чоловіка зі сльозами на очах. А тоді, ковтаючи їх, розповіла свою сумну історію: в рідному селі, де на неї чекали на Великдень, вона мала з’явитися зі своїм нареченим Григорієм. Удома на столі, перетворений на різні страви, вже лежав свіжо заколотий підсвинок. Чекала на приїзд молодих уся велика родина і сусіди. Але напередодні в гості до закоханих завітав директор нареченого, у якого Григорій вже доріс до заступника. Добряче випивши, гість зайшов на кухню, де Галина готувала каву, і почав зривати з дівчини одяг. Та закричала, почала кликати на допомогу Григорія. Той не реагував. Молода жінка почала чинити опір, даючи кривдникові потиличників. Зрозумівши, що нічого не доб’ється, гість закричав до Галининого нареченого: — Якщо хочеш і надалі мати тепле місце, прожени геть цю дурну дівку! Коли за ним зачинилися двері, Галина кинулася до хлопця. Але він відштовхнув її від себе: — Ти чула, що сказав шеф? Негайно забирайся звідси! Не могла потерпіти! Принцеса знайшлася! І це шмаття забирай! — зірвав із вішака весільне плаття. Тицьнув до рук і коробку з туфлями… А дома ж усе село знає, що Галина приїздить із нареченим на Великдень. — Не треба плакати, — заспокоював, як міг, Павлик. — Зараз разом поїдемо до твоїх. Чи з мене поганенький жених? — Але мої батьки один раз здалеку бачили його. До того ж у нього немає бороди. — Не бійся. Все буде добре. Поїхали. Галина потрохи заспокоїлася від Павлових слів. Навіть ледве не пирснула від сміху, коли батьки здивовано переглянулися, побачивши доччиного «нареченого». Павло випередив їхнє запитання, весело сказавши: — От що робить із людиною борода! Як незнайомець. Правда? Коли гості порозходилися, мати Галини, підозріло поглядаючи на Павла, таки заходилася стелити ліжко «молодим». Вони лежали на різних кінцях широкої постелі і цілу ніч розповідали одне одному про своє життя. — Дякую, що виручив, — сказала вранці Галина, коли вони пішли вмиватися. — Я колись їм у всьому зізнаюся. — У чому зізнаєшся? — зробив вигляд, що не зрозумів, Павло. — Збирайся. Зараз їдемо до моїх. Я ще вчора ввечері їм подзвонив і попередив, що сьогодні буду з нареченою. Вся рідня нас чекає.
