«Вийшов на сцену — і наче з Богом порозмовляв»
Діти і музика — то його найбільші любові, зізнається заступник директора Рокинівського навчально-виховного комплексу, що в Луцькому районі, соліст вокального дуету «Душа Волині», заслужений працівник культури В'ячеслав Судима (на фото), який сьогодні святкує своє шістдесятиріччя. Тож напередодні ми спілкувалися з ювіляром про головне…
Ярослава ТИМОЩУК
Закінчив школу, відслужив в армії, одружився, здобув освіту — все швидко, ніби газету прочитав. Перегортаю сторінку — вже 60 років! Та життя цікаве, бо з піснею. Часом важко, настрою нема, болить щось, але вийшов на сцену — і ніби з Богом порозмовляв: окрилений, усе забувається. Зауважив, що навіть хвороби перед піснею відступають.
Почуваюся років на 40. Секрет молодості — завжди бути в русі, не уникати відповідальності, оточувати себе хорошими людьми і не підводити їх.
Тримати голову нижче начальства не вмію. Служити радий, прислужуватися — неохота. Так виховали батьки. Змалку привчили працювати, розраховувати лише на свої сили й бути чесним. Тато був трактористом, мама — техпрацівницею у школі. Після уроків їй допомагав: і кочегарили, і чергували разом. Знаю, що нічого не дається задарма — все треба заробити. Так само виховуємо тепер із дружиною Тетяною наших дітей.
Щастя — це впевненість у завтрашньому дні й відчуття, що комусь потрібен. Не нажив статків, мабуть, тому, що це не головне для мене.
Хай як було важко, дружина ніколи не скаржилася, що я мало заробляю. На першому місці в нас — взаєморозуміння, а не матеріальні цінності. Відпрацював два терміни на посаді селищного голови. Люди дивуються: «Ви вісім років були при владі й нічого для себе не зробили?». Я намагався більше вкласти, а не поцупити. Потім зрозумів, що керівна робота — не моє. Більше до душі праця в школі — зі спілкуванням, рухом та несподіванками.
Відпрацював два терміни на посаді селищного голови. Люди дивуються: «Ви вісім років були при владі й нічого для себе не зробили?». Я намагався більше вкласти, а не поцупити. Потім зрозумів, що керівна робота — не моє. Більше до душі праця в школі — зі спілкуванням, рухом та несподіванками.
Влада боїться правдивих пісень, які ведуть за собою. За Януковича не всі наші з Аллою (Алла Опейда — жіночий голос дуету «Душа Волині». — Авт.) композиції включали до концертної програми. Коли організатори святкової програми до Дня Незалежності почули слова пісні «Єднаймося!» — «Господи, дай подолати зневіру, що крадеться в кожен дім…», то сказали, що це не на часі. Із новою силою вона зазвучала вже на Євромайдані.
Алла Олександрівна хоч і молодша, але в нашому колективі вона — лідерка й наставниця. Має добрий смак і вимогливий характер. На сцені працює з особливою віддачею. Перед концертами Алла завжди повторює: «Співати треба наче вперше і наче востаннє». З роками ми навчилися відчувати один одного без слів.
Із «Автомайданом України» щовихідних їздимо на концерти в різні куточки області. Селяни вносять свою частину до перемоги: жертвують гроші, теплий одяг, консервацію. Завдяки цим людям по-новому оцінюємо власну творчість. Після виступів дякують нашому дуетові: «Добре, що ви ніколи не схибили». Ми справді йшли по важкому, непроторованому шляху, нікуди не звертаючи. Були привабливі пропозиції, особливо під час виборів. Але ми завжди з тими людьми, які несуть правду і не продаються.
Відстань вимірюю піснями. Коли запитують, скільки кілометрів до якогось волинського міста чи села, відповідаю: «5, 10, 20 пісень».
Найдосконаліше для мене звучить «Червона рута» у виконанні Василя Зінкевича й світлої пам’яті Назарія Яремчука. Ці люди поставили таку високу планку українського мистецтва, що її донині ніхто не перевершив.
Коли запитують, скільки кілометрів до якогось волинського міста чи села, відповідаю: «5, 10, 20 пісень».
Митець повинен відчувати відповідальність перед своїми шанувальниками. Нечесно заробляти самовари в Росії, а потім співати в Україні, мовби нічого й не сталося.
Успіх для мене — це досягнення моїх дітей і учнів. З їхніх перемог радію, як із власних. Мені близька думка, що виховувати треба не дітей, а себе — вони будуть нашим відображенням. У школі неможливо злукавити чи недопрацювати — діти добре все розуміють. Узяв собі за правило цікавитися в них, як настрій, здоров’я, чи добре виспалися.
Неправда, що наша молодь погано вихована. Це люди, завдяки яким відбувся Майдан, які нині стали добровольцями й волонтерами. Якби не вони, Путін уже б танками по Києву їздив.
Докори сумління — ознака порядної людини. Гірше, коли кажуть: «У мене совість чиста — я нею не користуюся». Бабця не раз повторювала: «Славку, не можу заснути — гризе мене: там не виконала, там не допомогла».
Старіти не боюся. Більше тривожуся, яка пам’ять залишиться після нас.
На фото: Усі негаразди відступають, коли звучить пісня.
(19 лютого 2015 року).
