Лікар-хірург Горохівської центральної районної лікарні Микола Баніра, як і кожна людина, має свої переконання, проблеми і послані Богом випробування. Коли захворів, то найбільше переймався тим, що доведеться розлучитися з улюбленою роботою...
Лікар-хірург Горохівської центральної районної лікарні Микола Баніра, як і кожна людина, має свої переконання, проблеми і послані Богом випробування. Коли захворів, то найбільше переймався тим, що доведеться розлучитися з улюбленою роботою. Але недугу переміг, і сьогодні йому за зцілення продовжують дякувати сотні колишніх пацієнтів
Леся ВЛАШИНЕЦЬ
НАЗВАНИЙ НА ЧЕСТЬ ЗНАМЕНИТОГО ПИРОГОВА Батьки Миколи Івановича вже пенсіонери. Галина Володимирівна продовжує працювати лікарем–лаборантом Горохівської ЦРЛ. Іванові Сергійовичу минулоріч виповнився 81 рік, але він теж не сидить без діла: хазяйнує на городі й у саду. Навесні обіймає поглядом яблуневий цвіт, наче молодість, а восени збирає зрілі плоди і тішиться думкою, що яблуко від яблуні далеко не падає… — Чоловік був упевнений без УЗД, що на світ з’явиться хлопчик. Чекав у коридорі пологового відділення, доки не почув дитячий плач. Котрась із медсестер тоді пожартувала, мовляв, донечка у вас, але Іван, сяючи від щастя, відповів, що сина відчув по першому голосочку і що назве його на честь знаменитого хірурга Миколи Івановича Пирогова, — згадує Галина Володимирівна, і досі найщасливіша на світі мама. У сім’ї Банір ніколи не було розмов про те, ким стануть їхні сини — старший Микола і молодший на три роки Сергій. Дитинство обох пройшло у Горохівській лікарні. Особливо радів Миколка, коли мама їхала на курси. Тоді батько брав його з собою в операційну. Хлоп’я сиділо на табуретці у куточку і, затамувавши подих не від страху, а з цікавості, стежило за татусевими руками. Уперше біля операційного столу Микола став, коли був десятикласником. Уже тоді успішний хірург Іван Сергійович Баніра, який був завідувачем відділення, взявся навчати сина, як готуватися до операції, як асистувати хірургові. Не дивно, що, вибираючи професію, Баніри–молодші не вагалися. Хоча коли прокидалися, тато вже був на роботі, як засинали, то його ще не було вдома. Сергій Іванович працює лікарем «швидкої допомоги» у місті Стрий, що на Львівщині. А Микола Іванович завжди каже, що обрана ним галузь медицини як вибаглива жінка потребує особливої уваги.
СПІШИВ ОДУЖАТИ, ЩОБ… ЗАЛИШИТИСЯ ХІРУРГОМ Микола успішно закінчив Львівський медичний університет. Словом «пощастило» тепер називає те, що працювати довелося під керівництвом батька. 15 років тому Іван Сергійович не проводив без сина жодної операції, аби той багатів безцінним досвідом і навиками. Своїм учителем називає Микола Іванович і на п’ять років старшого завідувача хірургічного відділення Ігоря Лащика. Була в житті нашого співрозмовника і «чорна смуга»: у 2009 році він раптово захворів. Тоді найбільше тривожила думка: чи зможе залишитися хірургом? Лікуючись довгі 8 місяців, багато переосмислив і пережив. Перемогти хворобу допомогла підтримка колег і рішення адміністрації лікарні: доки не міг оперувати, мав навчитися працювати на новопридбаному апараті ультразвукової діагностики. Тож тепер Микола Баніра ще й кваліфікований спеціаліст УЗД. Та до хірургії він все ж повернувся. — Хірургія знає, чого хоче від нас. У ній кожен знаходить своє: хтось — сенс життя, хтось — публічність, а хтось — користь. Задуматися потрібно над тим, що вона знаходить у нас? І служити їй, — наголошує лікар. Незважаючи на безкінечну зайнятість, Микола Баніра малює дуже гарні картини, стежить за новинами у галузі медицини та літератури, вирощує чудові кімнатні квіти. Завжди має про що поговорити з мамою і встигає порадитися з приводу операцій із батьком. Каже: — Хтось щасливий, бо має мільйон, хтось до сліз втішається шматком хліба і склянкою води… А я щасливий, бо — хірург.
На фото: Лікар–хірург Горохівської ЦРЛ Микола Баніра з батьками — Галиною Володимирівною та Іваном Сергійовичем. Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.
