«НАВІТЬ МАЛЕНЬКЕ СЕЛО МАЄ ВЕЛИКУ ІСТОРІЮ»

У цьому переконаний рівненський краєзнавець та журналіст Віктор Парфенюк (на фото)

Ми вже розповідали про ентузіаста із села Зоря Рівненського району, який 15 літ самотужки видає та розповсюджує місцеву газету «Клеванський тракт». Окрім цього, Віктор Парфенюк — ще й допитливий краєзнавець, ретельно дослідив історію селища Клевань. Нещодавно він презентував ще одну працю — «Село над Стублою. Розповіді про Сморжів». Автор упевнений: кожне поселення, навіть найменше, варте того, щоб про нього написали книгу, адже там жили люди, які залишили свій слід в історії

Кость ГАРБАРЧУК

Дослідник розповідає, що ідея історико–документальних нарисів про старовинний Сморжів з’явилася після того, як вийшло друком його видання про Клевань, приурочене 900–річчю цього старовинного містечка. Навколо нього розкинулося 11 сіл, кожне з яких має власну драматичну долю. Пан Віктор загорівся ідеєю зберегти для нащадків їхнє минуле й узявся до праці.
Автор простудіював чимало різноманітних письмових джерел і з’ясував, що вперше населений пункт згадується в документі 1577 року як «Сморжовское имение», яке належало княгині Чарторийській. З історичних хронік довідався: в XVI cтолітті місцевих селян переслідували за вирубування дерев у панських лісах, крадіжки коней, розорення бджолиних «бортей» та руйнування греблі. Як жартує краєзнавець, тоді також були резонансні злочини, які документально зафіксовані. Село зазнавало набігів кочівників, і в 1653–му, в часи Хмельниччини, його дотла спалили татари. Але поселення завжди поставало з попелу — вже через рік у ньому налічувалося 29 «димів».
За місцевою версією, назва «Сморжів» походить від прізвиська, що означає «мала на зріст людина зі зморшками на обличчі», адже на Рівненщині досі збереглися прізвища Сморж, Сморжук та Сморжик. Ще один варіант — від гриба. Колись, за легендою, навколо шумів старезний ліс, у якому з ранньої весни збирали «сморжі», або сморчки.
Більш детальні відомості вдалося знайти про період XIX століття. У праці дослідника Волині, викладача Житомирської гімназії Луки Рафальського «Рівненський повіт у смузі річок Стубли та Усті, притоків Горині» навіть згадується про існування старовинного замку в цій місцевості.
Буквально по крупинці збирав Віктор Парфенюк інформацію у літературних джерелах. Зокрема, у «Конармійському щоденнику» єврейського радянського письменника Ісака Бабеля, який служив у Першій кінній армії Семена Будьонного, згадується Клевань та околиці у 1920 році: «Скрізь чотирикутні зелені стіни з хмелю. Багаті села, курява на дорогах. Будьонівці забирають у селян свиней і курей. Село стогне…»
Життя у складі Речі Посполитої дослідник описує в розділі «Довоєнні замальовки». Цікавим доповненням стали старі фотографії із сімейних альбомів місцевих жителів.
— На превеликий жаль, старше покоління, яке ще пам’ятає події Другої світової війни, вже відходить, — розповідає Віктор Парфенюк. — Залишилося всього декілька старожилів, і мені вдалося занотувати їхні спогади.
Автор сподівається, що ця історична розвідка про маленьке українське село спонукає його жителів, особливо молодь, до пошуків свого коріння, тому в книзі багато прізвищ.
— Це тільки друга ластівка, — розповідає краєзнавець. — А роботи — непочатий край: за Сморжевом є старовинне поселення Білів, яке у середньовіччі мало статус містечка, неподалік — Новостав, цьому селу виповнюється 500 років…
За словами Віктора Парфенюка, видання книги було б неможливим без фінансової підтримки директора Клеванського держлісгоспу, депутата Рівненської обласної ради Ігоря Фізика, який не говорить про патріотизм та любов до України, а допомагає конкретними справами.
— Хтось сказав, що пам’ять — це занадто холодна втіха, — додає пан Віктор, — адже вона лише дзеркало того життя, що минуло. Вона може мучити одну людину, але рятує цілі народи. І коли у нас не залишається нічого, крім спогадів, треба навчитися знаходити в них утіху.