ПРОСТО ОБРУЧКА

Три фіфочки зайшли в тролейбус, коли вона вже проїхала кілька зупинок, подумки прискорюючи час: «Додому! Додому! Додому!» Грошей на маршрутку в неї не було. Вона виглядала стомленою і досить непривабливо, зануреною в якісь лише їй відомі проблеми. Сиділа вдягнута в «дореволюційне» пальто. На ногах мала жалюгідну подобу туфель

Sandra OLEK

Перша фіфочка (Віта), глянувши на її землисте обличчя, штовхнула подруг і напівтихо, але так, щоб чула і жінка, просичала–прошепотіла, єхидно дивлячись на неї:
— Ще ніколи в житті не бачила такого мертвотного обличчя. Цікаво, з якого кладовища викопалася ця каракатиця?
«Мертвотне обличчя», — подумала вона. Добре, що й таке залишилося, що вогонь не дістався–таки до неї. Могло б і його не бути. А от лице Сергія постраждало від опіків. Так, вона й досі не може забути ту картину: стомлена, чекаючи коханого, лягла спати, забувши загасити цигарку. І спала так міцно, що не почула й запаху диму. Розплющила очі лише тоді, коли чорно–білий сон змінився червоним і впік у щоку. Скочила з ліжка — шлях до дверей було відтято. Рвучко відчинила вікно. Цим самим тільки дала нові сили для вогню, який, дихнувши кисню, став працювати в спальні все завзятіше. І тут з’явився Сергій. Не думаючи про небезпеку, прорвався до неї крізь пелену вогню. Ніби не відчуваючи пекельних поцілунків, витяг її з кутка, з–за шафи, куди вона сховалася, й передав пожежникам, які саме нагодилися. Щоб врятувати його, пішло значно більше часу. Тому коханий отримав багато опіків і втрапив до реанімації: пошкодив не тільки тіло, але й легені.
— Дивіться, дівчатка, як одягнута ця корова. Ніби щойно з ферми, — зауважила друга фіфочка (Рита).
— Дивись, майже вгадала, — подумала молода стомлена жінка.
Все майно згоріло чи надгоріло. Та й було його зовсім не багато — вони щойно купили однокімнатну квартиру. Тож починали не з одягу, а з предметів побуту. Тому й поїхала вона вчора до матері в село, де знайшла своє ще шкільне пальто і туфлі.
— Та вона просто наркоша чи вколена, — висловила припущення третя фіфочка (Ната). Після цих слів вона постаралася сховатися за спини дівчат.
«Наркоша чи вколена». Вона не спала майже місяць, чергуючи біля ліжка Сергія. І от сьогодні нарешті перша ніч, яку зможе переночувати вдома. Лігши на… що? Ліжко ж згоріло, — прийшла запізніла думка. А, пусте, якісь цілі шмати ж зосталися. На них і ляже. Трохи покімарить. А завтра зранку — знову в лікарню. Яке щастя, що Сергієві стало легше.
Фіфочки були здивовані, що жодна з реплік, кинутих ними, не викликала в жінки жодного поруху, протесту чи, бодай, зміни в настрої. І це у той час, коли в кожної з них у душі так гидко, що хоч вий на місяць.
Чим же дошкулити цій сіренькій качечці, що вдає з себе жінку–невидимку. Та вона й дійсно жінка–невидимка. Ніякий чоловік не гляне на таке чуперадло. А на них мужики поглядають з цікавістю.
Вона наче вгадала їхні думки і згадувала своє знайомство з Сергієм. Якось у зливу йшла на квартиру. Несла в руках дві важезні сумки. Раптом почався сильний дощ, але разом із ним де й взявся хлопчина, який закрив її від вітру парасолею, забрав із рук важку ношу. А далі був теплий чай. Тепла розмова. І теплий поцілунок на прощання.
— А може, вона просто глуха, ця видра, і нас не чує? — одними губами, відсунувшись щонайдалі, висловила припущення Віта.
Вона не тільки оглухла, а й осліпла від кохання, від щастя. А потім від болю, фізичного й душевного, коли в неї стався викидень. От тоді–то вона й заснула з сигаретою в ліжкові. І курила тоді вперше в житті.
Ну ось і її зупинка. Вона витягла руки з пальто, готуючись на вихід.
Три фіфочки миттю вдавилися своїми словами й повітрям: на пальці в каракатиці, жінки–невидимки сяяла обручка, просто обручка — їхня недосяжна мрія.о речі, у жовтні Дарія має народити дитину.