Інвалідний візок зв’язковому УПА подарував священик

У минулому четверговому номері ми надрукували звернення громадської активістки з Рівного Іннеси Шишкіної, де були такі слова: «Просимо допомогти 91-річному ветеранові УПА Йосипу Кроту на псевдо Яблуня, в якого відмовляють ноги. Чоловік потребує лікування та інвалідної коляски. Колишній зв’язковий нині проживає у селі Труди поблизу селища Степань Сарненського району»

 

Кость ГАРБАРЧУК

 

У Яблуні міцне коріння

І той заклик був почутий! Після публікації першим зателефонував священик із селища Цумань Ківерцівського району Тарас Манелюк, який запропонував візок для українського патріота. Тож ми відразу вирушили у відрядження на Рівненщину.

Йосип Крот: «Якби міг ходити, ще пішов би воювати».

Село Труди так називається неспроста. Якраз тривають картопляні жнива, і місцеві жителі наполегливо трудяться на полях. На городі біля хати Йосипа Крота жвавий рух. Діти й онуки дружно копають картоплю, яка цього року непогано вродила. Ще й нас запрошують до роботи.

– Слава Україні! – так зустрів несподіваних гостей маленький худенький чоловік, який на милицях стояв біля хати й уважно спостерігав, як працюють нащадки. Відразу відчувалося, що він тут справді глава сімейства.

У Йосипа Крота досить міцний потиск руки, аж не віриться, що дідові на Спаса стукнув 91 рік. Вітаючись, він пильно дивиться у вічі.

– Якби я міг ходити, ще б пішов воювати, – розпочинає розмову повстанець на псевдо Яблуня. – У мене міцне коріння, от тільки ноги вже втомилися й не слухаються. Колись був поранений в молодості, то на старості маюся.

Тарас Манелюк та Микола Ткачук першими відгукнулися на звернення активістки.

– Ото щоб вам було легше, ми й привезли візок аж із Волині, – посміхається священик Тарас Манелюк, який приїхав разом із цуманським підприємцем Миколою Ткачуком.

– Я хотів би з вами поговорити, – продовжує повстанець. – Мені є що розповісти. Тільки давайте зайдемо до хати, покажу вам старовинні сімейні фотографії.

Пан Микола з отцем Тарасом складають зручний німецький візок, забирають милиці у діда Йосипа й допомагають старенькому сісти. Він упевнено вмощується й голосно питає:

– А хто мене буде возити?

– Тату, то ж є кому, – заспокоює син Степан, – маєте внуків і правнуків. Тепер зможете і в магазин дістатися, й до мене додому. Я тут неподалік живу, – пояснює нам, – а з батьком залишилася моя дочка Наташа із зятем Яном. У них двоє дітей: 4-річна Софійка й двомісячний Андрійко.

На добру справу – Боже благословіння

Вже за кілька хвилин спілкування ми побачили, що у діда Йосипа Крота хороше почуття гумору, бо він хитро примружився й поцікавився:

– А яким бензином заправляється цей автомобіль?

– Його потужність – одна людська сила, – відповідає Микола Ткачук й пояснює, як правильно кермувати імпортним візком. – Трохи потренуєтеся й будете ще в гості їздити.

Онука Наталія: «Тепер дідусь має власний транспорт».

– Раніше, щоб діда Йосипа завезти до батька, треба було коня запрягати, — радіє онука Наталя, – а тепер буде дуже зручно.

А наш редакційний водій Микола Денисюк вручає гостинець від «Волині-нової» – продуктовий набір для повстанця й смаколики для правнуків.

– Раніше, щоб діда Йосипа завезти до батька, треба було коня запрягати, – радіє онука Наталя, – а тепер буде дуже зручно.

Жінка щиро дякує благодійникам, які миттєво відгукнулися й привезли візок для патріота, котрий мріяв про незалежну Україну і боровся за неї ще у 1940-х роках.

На моє запитання, що додавало сил на каторзі, адже він не зламався, не втратив сили духу, а повернувся додому, створив сім'ю, збудував хату, виростив і виховав трьох дітей, Йосип Крот відразу відповів:

– Я – націоналіст і вірю в наш народ, жоден загарбник українців не здолає…

Ми вже вкотре переконалися, що наша газета згуртовує всіх небайдужих, я б навіть сказав, благородних людей. Зовсім незнайома жителька Рівного Іннеса Шишкіна написала у «Фейсбуці» про українського повстанця. Наша газета поширила цю інформацію, її прочитав цуманський священик — і далі спрацював «принцип доміно», коли ми об'єднали зусилля, щоб зробити добру справу.

І ще одне. Того дня все вдавалося, як кажуть у таких випадках, «йшло як по маслу». Хоч і виїхали у Сарненський район в обідню пору, всюди встигли і зробили навіть більше, ніж планували. Як нам на прощання пояснив отець Тарас:

– Значить, на добру справу було Боже благословіння…

***

А драматичну історію про життя та каторжні поневіряння зв'язкового УПА Йосипа Крота на псевдо Яблуня, який дивом врятувався після штурму криївки чекістами, провів у радянських таборах 7 років 4 місяці й 14 днів, читайте у найближчих номерах «Волині-нової» та на нашому сайті. 

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.