Нечимне воскресне, коли чиновники перечитають «Лісову пісню»? (Фото, відео)

 

Лариса ЗАНЮК

 

ТОЙ, ЩО ГРЕБЛІ РВЕ, ДАВНО ЗВІДСИ ВЖЕ УТІК…

Легендарна місцина сьогодні: замість води – мул і в'єтнамський рис.

Ми йшли до озера, а прийшли до рисового поля – замість чистого водяного плеса побачили густі хащі, вищі людського зросту. І нікому нема до того діла, що Леся на цьому місці бачила водяні лілії, а ми сьогодні – зарості рису в болоті…

Із вікна хатини дядька Лева у Скулині Ковельського району, де гостювала Леся Українка з родиною, було видно Нечимне. Спогади про «тумани на озері» і «чисте водяне плесо», побачені 13-річною дівчинкою, відтворилися у дивовижній «Лісовій пісні», яку поетеса напише аж у 1911 році в Грузії, за два роки до смерті. Як довго берегла вона ті спогади про озеро: «…Тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, – повна ніжної, задумливої поліської краси», – пише поетеса у пролозі до драми–феєрії.

 

Не вберіг своє кохання казковий Лукаш – і Мавка стала примарою. Така доля, вочевидь, чекає й на озеро, яким надихалася поетеса.

 

Ольга Бойко, завідувачка музею «Лісової пісні» в урочищі Нечимне, розповідає, що на цих берегах вимріяла Леся Лукаша і Мавку, чисте й високе кохання. Прототипом Лукаша у «Лісовій пісні» був син дядька Лева Ярмило, з яким 13–річна Леся товаришувала у Скулині, плавала на човні тихими водами Нечимного…

І сьогодні перед входом в урочище зустрічає відвідувачів дерев’яна скульптура Лукаша із вербовою сопілкою. Не вберіг своє кохання казковий Лукаш – і Мавка стала примарою. Така доля, вочевидь, чекає й на озеро, яким надихалася поетеса. Вже давно з нього втік Той, що греблі рве – ніде йому ставити загати на висохлому плесі. Лише із «Лісової пісні» вже сто років волає його сердите: «Хто тут бентежить наші тихі води?»

Через втручання у Нечимне не надприродних, а людських сил озеро позаростало рисом, замулилося, а два посушливих літа змілили його дощенту.

 

«МІЙ БАТЬКО ТУТ ЛОВИВ ТАКУ РИБУ, ЩО В ХОЛОДИЛЬНИК НЕ ПОМІЩАЛАСЯ»

 

Лісничому Скулинського ДП «Ковельське лісове господарство» Леоніду Лисюку боляче дивитися на безводне озеро.

 

Леонід Лисюк, скулинський лісничий, екскурсію по урочищу Нечимне розпочав зі старого дуба, під яким відпочивала Леся Українка. Вік дерева – 360–380 років.

– І ще проживе років зо сто, – впевнений лісничий. – Це державний заповідник, і тут ніхто не має права щось нищити. А це криничка, з якої Леся пила воду, як гостювала у дядька Лева, – водить нас урочищем пан Леонід.

По дерев’яній доріжці через природний тунель із дерев йдемо до озера.

— Його площа була – 5,5 гектара. Тепер лише маленьке блюдце води лишилося посередині, – сумно провадить лісник.

Глибину ж озера точно визначити не можна, бо воно у густому намулі. Тому й Нечимне, казали старі люди, бо нічим не зміряти його глибини. А пан Леонід продовжує:

— Років 8 тому озеро ще можна було бачити, тепер воно заросло рисом, навіть немає очерету, а значить, нема й води. Нам, скулинцям, боляче на це дивитися. На дитячих фотографіях – я купаюся в Нечимному. А батько мій ловив тут таку рибу, що в холодильник не поміщалася. Про замулення озера говорили вже років 15, пропонували вичистити його від сапропелю, але екологи забороняли втручатися, бо понищаться рідкісні рослини. Але якщо 8 років тому державна програма очищення коштувала 4 мільйони гривень, то сьогодні це значно більше. Вже мали закупити землеснаряд, підводили електрику, але так усе й зупинилося. Натомість – розрісся рис, що колись насіяв один єгер для качок, і понищив озеро.

— Які були дії з порятунку Нечимного?

— У 2014 році ми привезли аж з Івано–Франківської області рибу, яка мала очистити водойму від зарослів. Дійсно, товстолобик із цим упорався – плесо стало чистим, збільшилося в діаметрі. Здається, все йшло добре, якби не посушливі 2015 та 2016 роки. Рівень води за літо дуже знизився, намул піднявся, а товстолобики вимерзли зимою на мілководді. А так – з 2006 року ніхто нічого особливого не робить. Найбільшою протидією очистці на озері був закон «Про заборону зміни цільового призначення та межі земельної ділянки природних заповідників», який і сьогодні гальмує всю роботу.

— На вашу думку, кого можна зацікавити очищенням озера?

— Потрібно оголосити тендер. У намулі міститься сапропель – цінне добриво, і якби ним зацікавилися місцеві аграрії, то реально можна й озеро очистити, і врожайність підвищити (таке підживлення корисне для рослин, і рис тому приклад).

… Мене запевняли: біля Нечимного – магічна творча аура. Але я йшла від озера, не озираючись – спокійно дивитися на ці хащі вже не можна. Серце стискаться, що Леся тут бачила лілії і чисте плесо, а школярі, яких везуть сюди на екскурсію, відверто по–дитячому запитують: «Яке ж це озеро?..»

 

ПЛАНИ З ПОРЯТУНКУ Є, ПРОЕКТИ Є. УСЕ ВПИРАЄТЬСЯ У ЗАКОРДОННІ ГРОШІ…

З цієї криниці поетеса брала воду.

 

А в фотогалереї Ковельської райдержадміністрації воно ще й досі красиве та повноводе. Коли ж місцеві чиновники самі востаннє його таким бачили, як на світлині? Років 15 тому? Про це поцікавилися у голови Ковельської райдержадміністрації Віктора Козака.

— Ще минулого року було водяне плесо. А тепер, коли в озері лише мул, земснарядом його очищати не можна, потрібні новіші технології, – розповідає Віктор Теодосійович. – Ми розробили спільний з ЄС проект «Лісова казка», тепер чекаємо на відповідь австрійської сторони. Маємо зацікавити інвесторів, адже цей проект для нас непідйомний – його вартість 470 мільйонів гривень. Уже була презентація, у Скулині відкрили комунальне підприємство, воно ще не працює, чекаємо відповіді.

Отже, поки ми чекаємо, то вже й не актуальний земснаряд, який без води не запрацює, а гроші у стовпи тоді навіщо вкладали? Як завжди – то немає чіткої програми, то нема її реалізатора, то… нема що реалізовувати.

У Волинському обласному управлінні водних ресурсів – свій проект допомоги озеру. Начальник управління Ростислав Кравчук на моє запитання, чи можна ще допомогти Нечимному, відповів оптимістично:

— Можна! Ще у 2008 році розроблений проект і виконані перші роботи – проведено лінію, щоб очистити дно від сапропелю, але призупинено через нестачу коштів.

— Озеро сьогодні безводне, як його чистити земснарядом?

— Задіяти ескаватори, іншу техніку. Все ще можна зробити. Гірше, як тепер, уже не буде. Надіємося на програму «Польща – Білорусь – Україна». Закордонних партнерів треба зацікавити з позиції культурної спадщини – наскільки цінним є озеро Нечимне як пам'ятка світового значення. І замовником робіт має виступати заповідник, тоді не буде проблем із законом про цільове призначення.

… Не знаю, хто тут оптиміст, хто – песиміст, а хто – реаліст? Може, давати всім читати «Лісову пісню», щоб швидше освоїлися проекти, тендери і купа всякої папероманії?

А в листі до сестри Леся Українка писала: «І над Нечимним вона (Мавка) мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева скулинського… Зачарував мене сей образ на весь вік».

 Тут 13–річна Леся вперше почула чарівні оповіді дядька Лева.