Невидимі діти

Ярослава ТИМОЩУК

 

КОБИЛКА РОМАШКА ПОЗБАВЛЯЛА НЕГАТИВНОЇ ЕНЕРГІЇ

Світлана Косинець знає, як це — не спинятися ні на хвилину. Із чотирирічним сином Максимом вона постійно мусить рухатися. Навіть в очікуванні зеленого сигналу на світлофорі слід намотувати круги коляскою — інакше хлопчик плакатиме.

За підрахунками, для подальшого будівництва знадобиться щонайменше 500 тисяч гривень. Уже стільки ж вклали у майбутній центр.

 

Але до такого ритму сім'я звикла. Їхнє життя — це постійна боротьба за кожен новий крок і нове слово сина з діагнозом дитячий церебральний параліч. Хлопчик відвідує центр соціальної реабілітації для дітей-інвалідів. Практично щомісяця Косинцям доводиться вирушати на лікування. Часто це затяжні поїздки в інший кінець країни. Тому верхова їзда в конюшні у селі Вишнів Ківерцівського району стала для сім'ї хорошою і порівняно незатратною терапією.

— Ми каталися зо два кола на конячці Ромашці, робили вправи на ній — і так кілька разів чергували навантаження. Максим мимоволі вирівнював спину — сутулим у сідлі не посидиш. Лише на початках син трохи боявся, а невдовзі вже реготав від задоволення. Після того годували тварину бубликами з рук, – пригадує Світлана. – На долоньках розташовані нервові закінчення, які стимулюють роботу нервової системи. Хапаючи бублики, Ромашка масажувала долоні.

Під час занять Косинці по- знайомилися з іншими батьками, чиї діти мають схожі діагнози. Усі як один говорили про користь іпотерапії: у когось після занять вщухав головний біль, хтось ставав спокійнішим, хтось вчився тримати голову. Біля дітей і батьки відпочивали, набиралися сил. Кажуть, це кобилка забирала в них негативну енергію.

МАЛИМИ ЗУСИЛЛЯМИ НЕ ОБІЙТИСЯ, ТОЖ СТУКАЮТЬ У КОЖНІ ДВЕРІ

Іпотерапія — і приємна, і корисна реабілітація.

Заняття припинилися, щойно Володимира Маруняка, їхнього інструктора з іпотерапії, мобілізували в зону АТО. Коли після служби чоловік повернувся додому, вони відновилися, але ненадовго – Володимир незабаром звільнився з роботи в сільській конюшні. Займатися стало ніде. Востаннє діти каталися верхи торік у грудні.

Тоді їхні батьки разом із Володимиром Маруняком вирішили взяти справу у свої руки. Мами й тати 25 дітей об'єдналися в громадську організацію, яку на-звали «Сильні діти». Володимир розшукав спонсора, який допоміг придбати земельну ділянку для конюшні. Хто цей чоловік, не знають навіть батьки. Поміж собою його називають «меценатом» і не втомлюються дякувати за його добре серце. Так у розпорядженні новоствореної спілки з'явилася територія з двома розваленими корівниками у тому ж Вишневі. Склали проект будівництва, зібрали кошти на купівлю коня — і тут розпочалося найцікавіше.

— Виявилося, що малими зусиллями не обійтися. Спершу планували у приміщенні лише перекрити дах і поставити перегородки, але треба й стіни укріплювати, бо вже починають розвалюватися, – говорить Світлана Косинець, секретар нової організації. – Не були готовими до нових витрат. Так само з конем: батьки і небайдужі люди скинулися на нього грішми, але купити не можемо — тварині просто ніде стояти, треба відремонтувати бодай один корівник. А що йде зима, то вже й манеж треба облаштовувати всередині, воду провести, обгородити земельну ділянку.

За підрахунками, для подальшого будівництва знадобиться щонайменше 500 тисяч гривень. Уже стільки ж вклали у майбутній центр.

Власних ресурсів, які б могли залучити до будівництва, у батьків хворих діток нема. Для багатьох і дві тисячі гривень, які здавали на коня, були великою витратою. Тому гроші збирають за принципом «ходимо–просимо». Батьки розсилають листи з проханням допомогти у фірми, благодійні фонди, приймальні депутатів. Хтось зголошується, хтось відмовчується, хтось підсоблює щебенем чи цементом. А поки робота просувається повільно.

Батькам «Сильних дітей» доводиться опановувати нові навички: не всі раніше мали справу зі стосами документів, ніхто не збирав кошти на іноземних платформах. Так потрохи стають бухгалтерами. Заробляють гроші і своїми силами: продаючи рукодільні вироби, книжки з домашніх бібліотек, навіть одяг чи взуття.

— Ми стукаємо в усі двері, – кажуть.

«НАМ НЕ ТРЕБА ЖАЛОСТІ»

Мами проводять розвиваючі заняття для своєї малечі.

В організацію увійшли батьки 25 діток, які переконані: щойно центр запрацює, їх кількість значно зросте.

— Чи часто ви бачите на вулиці дітей або й дорослих людей із інвалідністю? – риторично запитує Світлана. – Якось лежали в неонатальному центрі з Максимом: там стільки мам зі схожими проблемами, що розмістити всіх нема де. Чому не бачу їх на вулиці? Чи це нас змусили так соромитися себе і своїх дітей?

Світлана Косинець розповідає про труднощі пересування містом: пандусів практично нема в будинках, транспорт не пристосований для людей із особливими потребами. А ще – погляди й зауваження перехожих.

— Буває, іде назустріч гурт дітей і не може втриматися від реготу: мовляв, такий дорослий хлопець – і у візку. А часом якась дитина підійде і запитає, чому так? Напевно, це від сім'ї залежить. А в сім'ї так, як заведено у суспільстві, – міркує Світлана.

Такі мами, як вона, потребують не співчуття, а розуміння.

— Нам не треба жалості. Із кількома жінками з організації вирішили проводити заняття для своїх діток, допомагати їм пізнавати світ у спільноті. Збираємося у церкві «Відродження» – її прихожани раніше відгукнулися на прохання допомогти, а згодом ще й приміщення запропонували. Якось одна бабуся прийшла на наш урок, подивилася на все й заплакала: «Боже, які ж ви нещасні!» Ми здивувалися: «Хіба?» Так, це виснажливо фізично й морально, але не вважаємо себе нещасними. Кожен із нас знайшов у собі нові грані, про які, маючи здорових дітей, можливо, й не здогадався би.

Життя мам і тат, котрі виховують дітей із особливими потребами, вельми насичене: бувають дні, коли виходять у садочок зранку, а додому повертаються лиш надвечір.

— Але ми не опускаємо руки, – кажуть вони.

 

Якщо ви хочете допомогти організації «Сильні діти» втілити її мрії, завітайте на благодійну виставку-продаж «День добра», яка триватиме до 15 листопада в Луцьку в креативному просторі «Іnnerspace» (вул. Паркова, 5). Там можна придбати малюнки (спільні роботи) Максима Косинця та його мами Світлани.

Банківські реквізити для допомоги для юридичних осіб:

р/р 2600024991 в ПАТ «ПУМБ» у м. Київ,
ЄДРПОУ 40470091, МФО 334851.
Фізичні особи можуть здійснити переказ на картку
ПриватБанку 4731 2191 0007 3893 (голові організації
«Сильні діти» Аврамук Сніжані Василівні).