Господь і Мефістофель у Луцьку боролися за душу людини

Лариса ЗАНЮК

На те, щоб завершити шедевр, Гете знадобилося понад 50 років. Майже все життя… Безсмертна тема «Фауста» про боротьбу між добром і злом, популярна протягом століть, не втратила актуальності і в наш час. А в постановці Павла Босого (Торонто, Онтаріо, Канада) та Анатолія Юрченка в адаптації до сьогодення вистава звучала по-особливому сучасно. Чудові анімації лучанина Леоніда Тивонюка за малюнками Павла Босого додали драмі магічності.

На запитання: «Чи важко було грати Господа?» актор відповів: — Я намагався грати людину, яка думає над буттям.

 

Сцена, наче вмонтована у велике око, зосереджує увагу глядача на грі ляльок. З нею контрастує і додає колориту несподівана поява акторів у залі. Це допомагає усвідомити, що театральні події не ізольовані від теперішнього життя. Боротьба за душу людини не припиняється, наче у шаховій партії (до речі, розробив ігрову версію для драми Джейсон Шнайдер). Господь і Мефістофель грають у шахи протягом усієї вистави, демонструючи підступність диявола і жертовне вболівання за кожну окрему фігуру з боку Творця.

Бог, як відомо, завжди вірить у людину, навіть якщо та зневірюється в Ньому. І у виставі Творець вважає Фауста незламним, а диявол хоче спокусити доктора усіма земними радощами. Мефістофель ставить умову, що забере душу Фауста у своє розпорядження, якщо той схоче зупинити щасливу мить нового життя.

У Фаустовому тілі бореться дві подоби: «...одна палка і лине до землі, а інша — за хмари, готова вирватися з тіла» (чудовий переклад твору Миколи Лукаша). І ось та, перша, була спокушена — вчений підписує домовленість кров’ю. За цим договором Мефістофель зобов’язується виконувати всі бажання Фауста до певної миті, час настання якої залежить тільки від чоловіка.

Отож перша частина вистави — класична трагікомедія за Гете.

Друга ж – цілковита несподіванка. На фоні колорадського жука, що пританцьовує під «Мурку», з'являється помічник доктора – Вагнер, який дуже схожий на… Путіна. Його плани загарбання світу, захоплення Колхиди й Тавриди, хтиві й ненаситні бажання (навіть візуально лялька нагадує російського правителя, хоч про це не говориться прямо), наміри й шляхи їх досягнення стають зрозумілими лише у контексті договору із дияволом. Сам образ-прототип навіть комічний у своїй ненаситності, яка погубила його власними словами: «Народні претензії, бунти, майдани — наївся донесхочу».

Акторам вдалося передати думку постановника, поєднати чудову декламацію, гру за себе і за ляльку.

Творця, Духа майстерно зіграв заслужений артист України Петро Савош, Мефістофеля і Пуделя — колоритний актор Олексій Криворучко, Доктора Фауста правдиво подав Валерій Семенюк, а Вагнером приємно здивував Олег Даниленко. У Маргариту, Гретхен, Прекрасну Єлену Троянську, журналістку чудово перевтілювалася Оксана Новосад, а її брата Валентина, солдата та журналіста вдало зіграв Вадим Хаїнський.

У виставі звучить музика Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Шуберта, Джузепе Верді та інших композиторів. Загалом видовище варте уваги бувалих театралів, та й для звичайного глядача залишає чудовий післясмак вражень. Тому стежте за анонсами театру, дорогі читачі, а просто зараз можете переглянути виставу на сайті volyn.com.ua (відео Олександра ПІЛЮКА).

«Шукали Мефістофеля, а знайшли самого Бога», — промовили ми одночасно з фотооператором Олександром, коли, блукаючи за кулісами у пошуках актора, що грав Мефістофеля, натрапили на заслуженого артиста України Петра Савоша. Той, що зіграв у «Фаусті» Господа, ходив гримеркою у своєму звичному костюмі й не збирався потрапляти у кадр. На запитання: «Чи важко було грати Господа?» актор відповів:

— Я намагався грати людину, яка думає над буттям.

— А що скажете з приводу карколомного повороту у другій частині п'єси? Глядачі не сподівалися на таку сучасну інтерпретацію класичного Гете…

— Так, це адаптація до сучасності. Якщо перша частина була за твором, то друга – за теперішніми реаліями. Історичний шлях до сьогодення, події і явища, у яких Бог дав людині свободу чинити на власний розсуд. І разом з цим – кожен відповідає за свої вчинки перед Всевишнім.

— Чесно кажучи, здивована таким прочитанням «Фауста». Тут і перенесення на конкретні політичні персонажі. А ви, Петре Павловичу, грали Бога… Чи внесли трохи власної імпровізації?

— Актору важливо передати суть свого образу. Колись грав Адама у «Божественій комедії» — першу людину, яку створив Бог. А тепер прийшов до Нього — чистого, ідеального, який думає про людей, стурбований їхніми вчинками…

— …попри те, що каже: «Не можу втрутитися у справи людини», дає їй можливість вибирати між добром і злом…

— Так, але, на превеликий жаль, вчинки людські ідуть контрдією до Господа.

— Чи хотілося вам якимось чином допомогти Богові хоча б у рамках вистави?

— Звісно, хочеться, щоб все-таки світ був кращим, щоб людина мала все, чим її Бог наділив, і не втратила цього.

— А не хотілося пришвидшити події?

— Пришвидшити темп зростання людини до ідеалу.

— Вважаєте, вдалося зіграти Творця?

— Про це судити глядачеві. А через декілька показів ця вистава набуде ще іншого вигляду, бо глядач завжди підказує акторові, на чому закцентувати.

— Цих незбагненних див видіння сповняє силою серця.

І, як у перший день творіння, величні всі діла Творця, — начитала дружина артиста, Валентина Іванівна, що несподівано зайшла за куліси. Життєва і театральна історія подружжя Савошів переплетені: 41 рік у театрі, разом на роботу і додому — це свідчить багато про що, погодьтеся. Таким акторам під силу найвидатніші ролі життя.

Мефістофель до Творця: «Твій вінець творіння зовсім знахабів.»

Фауст до Вагнера : «Патріотизм у твоїй країні може бути тільки оплачуваним».
Вагнер (прототип Путіна): « «Народні претензії, бунти, майдани – наївся донесхочу...»

Творець: «...Якщо народ знову впаде до сплячки, якщо посадить собі на шию нового Вагнера...»

ФОТО Олександра ДУРМАНЕНКА.