Чого мене навчили 60 книжок за 12 місяців
На початку січня 2016 року я вирішила приєднатися до проекту, який в Україні започаткували молоді письменники Катерина Бабкіна і Марк Лівін. На двох вони збиралися прочитати 400 книжок (написаних лише українською мовою) за 365 днів. Свої успіхи вони регулярно описують у колонках і закликають усіх охочих приєднуватися до акції під гаслом «Великі цілі досяжні», ділячись своїми враженнями у постах із хештегом #bookchallenge_ua
Ярослава ТИМОЩУК,
редактор відділу культури газети «Волинь–нова»
Я теж поставила собі за мету прочитати певну кількість книг за рік. Щоправда, число вибрала значно менше і лише під кінець року вирішила написати, як жилося з цим викликом, бо найважливішим здавалося довести собі, а не комусь іншому: так, можу. Та за останні 10 місяців назбиралося багато вражень і склалося кілька висновків, про які розповідаю, — ймовірно, хтось і себе захоче перевірити.
Отож я обмежилася цифрою 60: якби більше, то виникала б спокуса розмінюватися на «брошурки» замість солідніших видань, якби менше — то не такий це вже й виклик. Навантаження оптимальне: 5 книжок на місяць. Хоча випав один місяць, коли я майже не читала, а потім наздогнала. Як і в кожній іншій справі, важлива любов, а не примус.
Мій найголовніший висновок: читання впорядковує час, а відтак і життя. І хоч я й не намагалася читати кожної зекономленої хвилини, але таки задумалася, як організувати все так, щоб встигати більше. Тут стануть у поміч і маленькі повсякденні хитрощі (наприклад, поки вранці висушуєш волосся, можна дивитися в книжку, а не в дзеркало), і глобальні роздуми (навіщо гаяти час, пишучи коментарі у «Фейсбуці», які й так нікого не переконають, якщо можна провести вільну годину з користю). У черзі до дантиста (чи якомусь іншому місці, де доводиться чекати) не буде сумно: якщо під рукою цікава книжка, то навіть у такому страшному місці, як приймальня стоматолога, можна пережити яскраву пригоду, якою і є добра літературна оповідь.
По-друге, книжка в руках — це такий собі розпізнавальний знак «своїх» людей. Однодумці обов'язково відреагують, побачивши тебе з хорошим виданням, яке вони вже прочитали або ще тільки збираються (але в кожному з цих випадків вам знайдеться про що поговорити). Я кілька разів знайомилася з хлопцями і дівчатами в черзі за кавою чи й просто сидячи в парку на лавочці.
І третя вагома причина долучитися до флешмобу — читання дисциплінує і робить відповідальнішим. Якщо за два останні місяці року я не впораюся зі встановленою ціллю (лишилося ще 10 книжок), то ладна дочитувати їх просто у новорічну ніч. По-перше, тому що відчуття незробленого не дасть спокійно жити. По-друге, бо й справді непоганий спосіб відсвяткувати настання прийдешнього року, який — уже за звичкою — знову стане книжковим. Великі цілі досяжні — і це не тільки про літературу.
